ЕКСТРАСЕНС ЛІЗА НАРОДИЛА ДИТИНУ І ЗНАЙШЛА ЧОЛОВІКА. ЧАКЛУЄ МЕНШЕ

8.12.2022 | Перехрестя
Ліза СЕРДЮК, чернігівка, була наймолодшою учасницею «Битви екстрасенсів» на телеканалі СТБ. У передачі відьми, віщуни та ясновидці, білі і чорні маги, коротше, люди з надзвичайними можливостями або ті, хто себе таким вважає, змагалися, хто крутіший у містичній галузі. Лізі Сердюк на час зйомок було всього 13. Битву не виграла, але популярною стала.
Про Лізу газета «Весть» писала тричі у 2015-2016 роках. Ліза тоді ще навчалася в школі №13, грала на фортепіано і мріяла стати музикантом. Невдовзі після закінчення зйомок у проєкті померла мама дівчинки Олена Сердюк (від онкологічної хвороби).
Зараз Чернігів знову обговорює новини про Лізу — доньку народила! Відправляюсь провідувати.
Ліза Сердюк так само живе на Новій Подусівці. З 54-річним батьком Анатолієм СЕРДЮКОМ, 11-місячною донечкою Алісою і 21-річним Олександром БОНДАРЕНКОМ, цивільним чоловіком. Трохи спізнилась з провідинами, виявляється:).
Маленька лялька гасає в кімнаті по паласу на чотирьох. Може тупати й двома, тримаючись за руки. Мамкає, папкає. 21-річна Ліза тішиться малям, піднімає на ручки, підкидає їй надувні кульки. Чекають з роботи тата (він військовослужбовець). Попадали по кутках два коти, у них нарешті перерва, Аліса переключилася на тьотю.
— Розкажіть про свого чоловіка.
— Ну… заміж ще не вийшла, — посміхається Ліза. — Але живемо разом, Алісу ростимо. Познайомилися банально, через сайт знайомств. Олександр з Черкаської області, тут служив ще до війни. Зараз на контракті.
Вважаю, мені з ним пощастило. Усім родичам подобається: батьку, бабусі. З братом Ігорем спілкуються. До дитини дуже добре ставиться, поговорює про всиновлення.
Саша — нерідний батько Аліси. З рідним, Сергієм ми не спілкуємося. Він ні з ким тут не вжився, говорив про мене різні гадості, буянив.
Сергій старший на два роки. З Жукоток під Черніговом. Зустрічалися, а потім жили разом два роки. Він був в АТО — пів року в Донецьку, пів року тут. Контракт закінчився — у «АТБ» працював.
Завагітніла. І за два місяців до пологів я відчула, що він тут більше не потрібен. Сказала: «Котись…», він поїхав додому в Жукотки. Зараз знову призвали.
— Виходить, з першим цивільним чоловіком ви помилилися?
— Усе що робиться — недаремно, — не сумує Ліза. — Тепер у мене є красапєта Аліса. Випадковості не випадкові. І ця дитина в мене з’явилася не просто так. Коли дізналася, що вагітна, навіть думки не виникло щось робити.
—А взагалі ви собі чоловіків напророчили?
— Іноді дивилася про них, що та як, — зізнається Ліза. — Як з ким знайомлюся, розкладаю карти Таро. Як бачу, що з цим нічого не світить, зразу припиняю спілкуватися, щоб дарма час не витрачати.
А Саша мені відразу сподобався, бачила, що мій. На зустріч з Алісою пішла, щоб розумів, є дитина. І мала йому сподобалася. Ми разом уже чотири місяці.
— Я працював у Польщі на заводі, що випускає індичий фарш. Робота подобалася, — виходить зі своєї кімнати батько Лізи Анатолій. — 12 січня якраз Алісочці було два місяці. Приїхав потримати на руцях онучку. Бо що ті фото та відео.
Документи на роботу з Польщі прислали, зібрався перетинати кордон 17 лютого. Виїжджаю 16-го, а Ліза каже: не випустять тебе, через день повернешся додому. Так і сталося.
— Зараз займаєтеся передбаченнями? Пророкуєте долю? — питаю Лізу.
— Якщо попросять, можу. Але не вдома, бо в дитини до семи років аура незахищена. Хоч Аліса і хрещена вже. Дадуть адресу, я приїду, подивлюся, розкажу. З людиною маю зустрітися особисто, щоб налаштуватися на неї. Алісу залишаю на бабусю або тьотю. Нечасто, може, кілька разів на місяць. Раніше займалася цим, може, раз-два на тиждень.
— Яка ціна ваших передбачень?
— Немає. Я зразу кажу людині: скільки самі вважаєте за потрібне, стільки й дасте.
Були випадки, коли відмовляла: зразу відчувала, що цій людині я нічого порадити не зможу.
— Ви раніше часто бачили духів. Зараз вони приходять?
— Рідше. Раніше сни віщі постійно снилися, зараз майже ні. Але за три дні до війни наснився. Ніби в нашому домі я, Аліса, мама покійна, інші родичі. І оголосили військову тривогу, ми збираємо документи, речі. Кажуть: є можливість вас звідси забрати. Але не всіх. І родичі сказали, щоб забирали Лізу та Алісу. Так і вийшло, що ми в березні виїхали до Львова. А я ж зовсім не думала, що все це почнеться, новини не читала, політикою не цікавилась.
— Ліза як закричить о п’ятій ранку 24 лютого: «Таточку, війна!», — згадує Анатолій.
— Ви розказували «Весті» про вашого янгола-охоронця Віру, яка навідувала іноді…
— Востаннє вона приходила, коли я дізналася про вагітність, на восьмому чи дев’ятому тижні. І згодом Віра перестала мені являтися. Думаю, мій янгол-охоронець — це вже донечка Аліса.
— То й дзеркал більше не боїтеся?
— Буває. Досі відчуття, що звідти на мене хтось дивиться. Коли Аліса прокидається вночі, і я йду їй готувати їсти, повз дзеркала в коридорі проходжу з ліхтариком.
У кімнаті Лізи — піаніно. На ньому — фотографія мами Лєни.
— Після шоу ви казали, що хотіли б стати музикантом, а не екстрасенсом. Граєте?
— Граю для себе та Аліси. Вона заспокоюється. Або саджаю собі на коліна і донька теж бринькає.
Професійним музикантом не стала, після школи вивчилася на візажиста-стиліста в Чернігівському училищі побутового обслуговування, що на вулиці Козацькій. Якби в музичне… ну і куди б я потім пішла? А так підробляла, були замовлення. Робила макіяж на свята, урочисті події, побачення. А в салон влаштуватися не вийшло. Може, вийде в іншому місті або в іншій країні, — будує плани Ліза. — Підросте Аліса хоч років до трьох, усе це закінчиться і спокійно можна виїжджати за кордон. Диплом є, навики теж.
— Ви пророкували, що у 2018 році у вашої мами буде онука. Дочка Ігоря. Народилась?
— Народилася не в Ігоря, а в мене. І не у 18-му, а в 21-му році.
— Кінець війні скоро?
— Якось розкинула на картах, мені самій цікаво. Зрозуміла, що Україна переможе. Коли саме, мені не було сказано. Але не затягнеться, як з Донбасом, на вісім років, усе станеться швидше.
— Ваші хлопці зразу, з початку знайомства, знали про ваші здібності?
— Звичайно. Зазвичай так і починається: «Ой, я тебе десь бачив».
— Відьмою не називали?
— Ні, бояться. Хоч для мене це слово зовсім не образливе. Відьма — від слова відати, знати. Але і сказати про себе, що я такий уже екстрасенс, не можу. Так, 50 на 50. Нарешті прийшов чоловік. Ліза побігла у вітальню назустріч. Слідом кинулись коти, які щойно прокинулись і так само швидко, на чотирьох, побігла Аліса, перелізла через поріг.
— Не боїтеся жити з дівчиною, яка може про вас усе взнати? — запитала в молодого чоловіка.
— Навпаки, цікаво, — посміхається Сашко. — Я й не знав спочатку. Потім мама моя телефонує: «Знаєш, де я Лізу бачила?!» І тітка її вгадала.
— Я тобі сама розказувала про це, — здивована Ліза.
— Зразу не звернув уваги, — бере Алісу на руки Сашко.
Олена ГОБАНОВА, фото автора
На знімку: Олександр Бондаренко з Алісою на руках, поряд Ліза Сердюк