Едуард Пекур — тато в декреті

38-річний Едуард ПЕКУР з Кувечичів під Черніговом — у нейрохірургії Чернігівської обласної лікарні. Одужує після операції з приводу міжхребцевих гриж. Ходить, жартує. Хоче додому. Він у відпустці по догляду за дитиною. Дівчинка п’ята в родині. І перша спільна у шлюбі з 39-річною Іриною Котовою. Вдовою Юрія Котова, який голіруч вийшов зупиняти колону рашистської техніки. Його задавив танк. «Весть» писала про це в номері від 13 жовтня 2022 року («Юрій Котов хотів зупинити колону російської техніки. «У мене в очах все поплило, а він лежить у калюжі з мізків. Танк проїхав по голові гусеницею», — згадує вдова Ірина»).    

Юрій Котов вийшов зупинити колону російської техніки

 «Нормально ходжу. А був перекошений»

— Я домашній, —  каже  Едуард Пекур про себе. — Мене жінка Ірина в декрет оформила.  У жінки четверо дітей було. Моє п’яте.

— Дитя в мене — Едуардівна. Віолетта. Кажу, це буде якась шишка. Уявляєте, Віолетта Едуардівна. Доки вимовлять… — сміється.

Розказує, що в Кувечичах робота є. Наприклад, трактористом. Та він працює вдома:

— Станочки є. Тумбочки, стільчики роблю. Усе, що треба по дереву. Перезаймався просто. Тому так і трапилося зі спиною. Страшні болі були.

«Я з багатодітної сім’ї і пішов до багатодітної»

 У Пекура це другий шлюб, але перший декрет.  Дружина працює в бухгалтерії Новобілоуської громади.

— Я муж її, —  каже Едуард. — Прийняв її дітей. Зійшлися та й живемо. А як одній з чотирма дітьми?

Розповідає про себе, що він з багатодітної сім’ї і пішов до багатодітної. Восьмий у мами був (вона  покійна вже). У брата теж багато дітвори — 10. Він баптист і вирішив: нехай будуть:)).

— Верески дома дитячі, — змальовує обстановку. — А не заважає нам. До батька ж прийдеш — тиша така, незвично. Думаєш, стрьомно тут сидіти:). Поїхав додому. Правда, прибирати щодня треба, якщо такі  мишенятка бігають.

Розказує про діток-мишеняток з теплом:

— Ми багаті тим, що нас люблять. Діти — це наше багатство. А що,  у грошах щастя? Ми не живемо, ми виживаємо. Але любим одне одного.

 «І москалі йшли, і білоруси»

Згадує вторгнення:

— Дали нам шість автоматів  у село. У місцеву тероборону. А що автоматом зробиш, коли танк їде. І москалі йшли, і білоруси. Але білоруси не хотіли воювати, — вважає. — Постояли в Михайло-Коцюбинському і назад поїхали. Ми примітили ті машини. Буква «О» була на них.  З «О» вийшли всі. А із «Z» лишилися.

Юрій Котов пішов неозброєним на москалів. Хотів, щоб зупинилися. Типу, що ви робите. Я не знаю, що в його голові було на той момент. Ну хто йде на колону?  80 одиниць техніки в ній. Танки, БМП. Перший обминув. А другий — ні.

Згадує, як прапор український на старостаті зірвав один. Потоптався по ньому.

— Ми забрали той прапор, — каже. — А на школі наш стяг висів постійно. Бо в Кувечичах росіяни не стояли. Вони в сусідньому селі засіли. У Довжику. Мохнатин як почали обстрілювати. Унітази витягували. Усе з хат тягти.

— Вам унітази треба? — звертається до рашистів. — Я буду вдома міняти, вам відправлю, безплатно.

Телефони  забирали, — бере до рук свій смартфон. — Ну,  ми ж не дурні. Сімки переставили на кнопкові. «Покажи телефон», — зупиняють. Показуєш. «А, такий не треба».

 «Допомога 19,5 тисяч гривень. Навіть лохину купили»

Едуард каже, що його відвернуло від російського. Але не все так просто.

— «Жигуля» ж не викинеш, — усміхається. — Що ж поробиш, треба їздити. «Сімка»-виручалочка. Для дому вона ого, пташечка.

Трактора доступного українського теж нема.

— У мене два їх. Був китайський. Купив ще один китайський, тільки сильніший.

Зі слів Едуарда Пекура, землі вдома 30 соток. Допомагає батьку, братам. Пайові ділянки є.

— Не орю. Хай ліс росте, буду гриби збирати, — сміється.

І на 30 сотках роботи вистачає.

— Лохину посадили, — розповідає. — Як чорниця, тільки більша, солодша. Я в ряди накидав тирси. Поїхав сосни наламав, теж накидав. І в перший же рік ягода вродила.

Допомогу дали багатодітним та інвалідам, — пояснює інтерес. —  Німецьку, казали. 19,5 тисяч гривень. Умови були: обов’язково купуєш картоплю на посадку. Садовий інвентар. Заступи, сапки, граблі. І посадковий матеріал, кущові. А так хто б купляв ті лохини. Треба було кошти витратити. Бо не наші ж вони. Тож і понакуповували всього.

Брат купив майже на всі кошти картоплю. І солярку. Бо на трактор давали чотири тисячі. Ми теж солярку купували. Треба було відзвітуватися. Дати не просто чек. А накладну. Нам на заправці роздрукували. І штамп поставили.

Тож сіємо, саджаємо, — видно, що Едуарду подобається господарювати. — Із Кувечичів стільки виїхало. У Румунію, Польщу, Словаччину. Попрацювали, під осінь приїхали, картоплю викопали, знову поїхали. Я картоплю люблю. У будь-якому вигляді їстиму. А особливо смажену. І цибульки побільше:).

Тамара КРАВЧЕНКО

38-річний Едуард ПЕКУР з Кувечичів під Черніговом — у нейрохірургії Чернігівської обласної лікарні. Одужує після операції з приводу міжхребцевих гриж. Ходить, жартує. Хоче додому. Він у відпустці по догляду за дитиною.