Друге новосілля Анни

29.12.2022 | Перехрестя

Анна з сином готуються до другого новосілля

А так було після обстрілу

— Яке ж це щастя вперше за вісім місяців ночувати у своєму будинку. У теплі, зі світлом. Малий заснув, а я проплакала всю ніч. Запарила «Мівіну» і влаштувала собі першу вечерю в рідних стінах, — не стримує сльози радості 29-річна Анна ГЕНДЖАЛО, чернігівка. До декрету працювала вихователем у міському садочку №58. — 13 листопада проклали проводку і ввімкнули електроенергію. А вчора, 17 листопада, приходили газовики та нарешті підключили газовий котел. Він уцілів! На щастя, водяні труби не пошкоджені. Тепер ми можемо жити вдома.

Мікрорайон Нова Подусівка в Чернігові. 18 листопада близько 10.00 біля будинку зустрічаю Анну Генджало з трирічним сином Олежкою. Хлопчик, стрибаючи, перевіряє на міцність замерзлий лід у калюжі. Мама веде до будинку.

— Батьки з нуля збудували років 20 тому. Усі зусилля вкладали. А потім прийшли рашисти і зруйнували моє життя. Під час обстрілів ховалися з сином у підвалі. Я облаштувала йому спальне місце і звідти майже не виходили. Яна Синиченко, моя подружка, подарувала Олежику мобільний телефон і це нас рятувало. Дивився весь час мультики. Увечері 11 березня щось йокнуло всередині мене, страшне передчуття — треба тікати з дому. Я схопила сина, їжу, документи, дитячу аптечку, декілька надрукованих фотографій, трохи дитячих речей і побігли ховатися в підвали багатоповерхівок біля базарчику на Масанах. І дійсно, тієї ночі був страшний обстріл біля мого будинку. Від сусідів дізналася, що мій будинок зруйнований. Вирішила виїжджати з волонтерами до колишнього райцентру Семенівка. 13 березня на моторних човнах нас переправили через річку (детально про перевізників «Весть» розповідала в номері від 29 вересня). Зі мною поряд була мама з місячною дитинкою. Сім годин дороги замість трьох в мирний час.

— Що влучило у ваш будинок?

— З боку Старого Білоусу 12 березня близько четвертої ранку в сусідній сарай прилетіли касетні бомби. Одна з них потрапила в дах мого будинку. Також тієї ночі в стіну залетів осколково-фугасний снаряд. Як потім сказали експерти, дім наче підплигнув. Вікна і двері повилітали. По стінах пішли тріщини, балки на стелі теж тріснули. У висновку написали, що зруйновано 75 відсотків будинку, хоча насправді мінімум 90. Інші стіни хиталися. 75 — бо встояла дивом стіна у ванній і туалетних кімнатах. З техніки вціліли пральна машина і газовий котел. Та й сама сантехніка. Усе інше зруйновано від вибухової хвилі чи уламків.

На кухні в Анни — диван-малютка. Доки ми спілкуємося в коридорі, Олежик перебирає іграшки і тихенько співає: «Ой у лузі червона калина похилилася».

— Три місяці не могла повертатися додому. Боялася за сина. У середині червня дитину завезла до мами в Киїнку, а сама поїхала додому. Сіла посеред будинку, у купі скла, кричала і довго плакала. Біль, розпач, жити не хотілося. Розуміла, що нічого сама не зроблю, грошей на відбудову немає. Планувала шукати модульний будиночок.

На початку серпня побачила в інтернеті, що об’єднання добровольців «Бо Можемо» запрошує бажаючих на розбирання завалів будинків у мікрорайонах Бобровиця і Новоселівка. Щоб відволіктися від свого горя, вирішила приєднатися до них. Це були мої ліки. Я не вживаю алкоголь і заспокійливі таблетки, ці роботи для мене були як розрада. Перший тиждень толок став жахом. Усю біль людей, зруйновані будинки, яіх ми розбирали, я пропускала через себе. Під завалами знаходили тіла. Снилися кошмари.

Одного разу Андрій Галюга, голова цього об’єднання, дізнався, що мій будинок теж зруйнований. Приїхав, подивився і сказав, щоб я не журилася. Мовляв, будемо його відбудовувати. І навіть зможемо врятувати дві кімнати.

Роботи почалися 22 серпня. Чоловік двадцять за пів дня розібрали і склали цеглини з п’яти стін. Десь за місяць уже стояли нові стіни з блоків. Наприкінці жовтня зашили фронтони. Обрізали і зварили нове опалення.

Усього в мене працювало близько 70 чоловік. А скільки прийшло батьків моїх вихованців. Пам’ятаю кожного. І всіх запрошую до себе на новосілля. Яке планую от-от відсвяткувати.

Із 103 квадратних метрів будинку відновили половину. Близько п’ятдесяти. Дах знімали і наводили новий над усім будинком. За моїми підрахунками, мінімум 200 тисяч пішло на відбудову. Усе за рахунок ГО «Бо можемо», БФ «Дах» і БФ «Добродія». Богдан Захарченко, чернігівець, з власних коштів повністю оплатив стропильну частину даху. Олександр Пекур і Максим Чуб подарували мені холодильник, обігрівач та електроплитку. Ще близько 29 тисяч гривень зібрала в інтернеті на картку. За ці кошти я купувала цвяхи для даху, частину лісу, вікна б/в. По три тисячі гривень за одне, у той час, як нові — від восьми тисяч коштували. Шість тисяч пішло на проведення електрики. Так це ж без урахування роботи самих хлопців. Вони всі працювали безкоштовно, за обіди і гарячу каву:).

Я теж жодного вечора не сиділа без діла. Разом з іншими волонтерами плела маскувальні сітки, розгрібала завали зруйнованих будинків, робила окопні свічки. Допомагала іншим, і це добро повернулося мені у вигляді такої допомоги.

— Хто у вас є ще з рідних?

— Мама з бабусею. Мама, Ірина Лобода, працює медсестрою в онкодиспансері, Світлана Велігорська, бабуся- пенсіонерка. Батька вже немає 18 років. У дім мами в Киїнці в березні також влучив російський снаряд. Пошкоджена частина будинку і дах. Зараз теж займаються ремонтами.

В Олежки батько є. Він гарний тато, весь вільний час проводить з дитиною. Але ми не разом. Так буває. З будинком він не допомагає.

— Що ще потрібно до скорішого новосілля?

— З термінового нам потрібні будь-які шпалери, утеплювач та гіпсокартон. Останнього треба 23 листи. З лютого ціна на нього підвищилася майже втричі. Зараз коштує десь 450 гривень за лист.

Днями син пішов у садочок. Я шукаю роботу. Поки живемо на впошні гроші (ВПО — внутрішньо переміщені особи. Ці кошти також виплачують тим, у кого внаслідок воєнних дій зруйноване житло). А це щомісяця п’ять тисяч гривень: дві — на мене, три — на сина. Але і їх зараз затримують два місяці.

Номер картки «ПриватБанку»:

5168 7451 2294 1500 Анна Генджало.

* * *

У Чернігові 530 приватних будинків повністю зруйновані, 784 пошкоджені, 1469 вимагають поточного ремонту.

Ольга САМСОНЕНКО. Фото автора

Архіви записів

  • Лютий 2025
  • Січень 2025
  • Грудень 2024
  • Листопад 2024
  • Жовтень 2024
  • Вересень 2024
  • Серпень 2024
  • Липень 2024
  • Червень 2024
  • Травень 2024
  • Квітень 2024
  • Березень 2024
  • Лютий 2024
  • Січень 2024
  • Грудень 2023
  • Листопад 2023
  • Жовтень 2023
  • Вересень 2023
  • Серпень 2023
  • Липень 2023
  • Червень 2023
  • Травень 2023
  • Квітень 2023
  • Березень 2023
  • Лютий 2023
  • Січень 2023
  • Грудень 2022
  • Листопад 2022
  • Жовтень 2022
  • Вересень 2022
  • Серпень 2022
  • Липень 2022
  • Червень 2022
  • Травень 2022
  • Лютий 2022
  • Січень 2022
  • Грудень 2021
  • Листопад 2021
  • Жовтень 2021
  • Вересень 2021
  • Серпень 2021
  • Липень 2021
  • Червень 2021
  • Травень 2021
  • Квітень 2021
  • Березень 2021
  • Лютий 2021
  • Січень 2021
  • Грудень 2020
  • Листопад 2020
  • Жовтень 2020
  • Вересень 2020
  • Серпень 2020
  • Липень 2020
  • Червень 2020
  • Травень 2020
  • Квітень 2020
  • Березень 2020
  • Лютий 2020
  • Січень 2020
  • Квітень 2019
  • Травень 2018
  • Квітень 2018
  • Березень 2018
  • Березень 2017
  • Квітень 2016
  • Травень 2015
  • Квітень 2015
  • Травень 2014
  • Червень 2013
  • Квітень 2013
  • Березень 2013
  • Серпень 2012
  • Квітень 2012
  • Серпень 2011
  • Липень 2011
  • Квітень 2011
  • Листопад 2010