Чемодан, дві сумки й тазик. Модульні містечка заповнюють семенівці
Семенівці заселили два блоки модульного містечка на лижній базі в Чернігові. Це нові будиночки, що стояли пустими з 2022 року. На території міста, але закріплені за Киселівською громадою. Знайшлися місця і в обжитому модульному містечку в Новоселівці.
За словами 55-річного Володимира ГРАБИНИ, старости Вознесенського, з 5 по 14 січня в модульки на лижній базі та в Новоселівці розмістили близько сотні семенівців. Вони почали масово виїжджати після прильоту чотирьох КАБів (керовані авіабомби) по колишньому райцентру. Щодня росіяни луплять по Семенівці з артилерії та мінометів.
— Заселяти внутрішньо переміщених з Семенівщини почали з жовтня, — уточнює Володимир Володимирович. — У модулі на лижну базу. Потім заїхали до «Новоселівки-1». Зараз уже селимо і в третє модульне містечко. Усього в трьох модульних містечках проживає 300 чоловік. З них десь 170 — з Семенівки. Усі інші — новоселівці, чернігівці.
«Аби ще телевізор»
В одній з кімнат модуля на лижній базі обживається 32-річна Юлія МЕРЦ. Допомагає подруга, 34-річна Оксана ДОВБИШ.
— Душ є, — Юлія перелічує плюси модульки. — Можна покупатися. Туалет. Машинки пральні. На всяк випадок і тазик прихопили, — сміється жінка. — Звикли в тазику купатися. Щоб діткам підмитися. У Семенівці в нас зручності були на вулиці. Єдине, що в хаті, — проведена вода.
З собою взяла чемодан речей і дві сумки з дитячим. Трохи продуктів, щоб було на перший час. Та нам учора все необхідне привезли. Консервацію, крупи. Волонтери і просто чернігівці. Узяли кілька тарілок, по ложці. Каструлі, сковорідки, ножі теж привезли. Діткам чоловік з сином автівкою привезли лисапетки, — має на увазі біговели, велосипеди без педалей — щоб їхати, потрібно відштовхуватися ногами від землі.
Світло ще не вимикали. Комендантка показала, як регулювати температуру на батареї (гріються від електрики).
— З суботи тут, — продовжує Юлія. — Учора ще приїхали дев’ять чоловік. Заселили в сусідній модуль. Думаю, поживемо тут недовго. Але час покаже. До декрету працювала в Києві, у продуктовому магазині. Отримувала 11 тисяч гривень. Житло орендувала навпіл з подругою. Половину зарплати віддавала. Керівництво дзвонило, питало, чи буду виходити, чи продовжувати догляд за дитиною.
Ми з Оксаною подружки, на одній вулиці живемо. Доньки разом граються. Наш район у Семенівці дражнять «Брижи», околиця. Коли бабахнули КАБи, малі сильно злякалися. У п’ятницю, 10 січня, подзвонили Кравцову (Олександр Вікторович, заступник семенівського міського голови). Сказав: «Збирайтеся, завтра є місця». Везли мікроавтобусом, як маршрутка «Семенівка – Чернігів». Тільки на нашій напис «Евакуація».
— А мене везли на «швидкій», — сидить на ліжку 60-річна Марина Анатоліївна, мати Юлії.
— Чоловік лишився вдома, — розказує про себе Оксана Довбиш. — Працює в Семенівці, у комунальному підприємстві. Вивозить сміття, топить кочегарку. З хазяйства — три кози. Окотниє, скоро народжувати повинні. Як треба, сестра та сусідка допоможуть. Ті, хто виїжджає, птицю, котів, собак віддають тим, хто лишається.
— Оксанко, малі босі побігли, — Юля помічає Машу й Віку, які в шкарпетках повиводили в коридор біговели (велосипеди без педалей).
— Перші два дні дітей ледь спати вклали, незвично їм, — додає Оксана. — Машці два роки, окреме ліжечко привезли. Тут хоч не бахкає. Віка в нас — лікарка. На Миколайчика подарували лікарський іграшковий набір. З собою взяла тільки частину стетоскопа і шприц, щоб укольчики робити. М’яку іграшку, відерце з лопаткою. Сирену і тут добре чутно. У мене на телефоні як завила. Освоїлися і в кухні, — продовжує про побут. — Борщ, суп готували. Але обіди і вечері привозять волонтери. Знайшли магазин недалеко, кілька разів ходили. У місто ще не виїжджали.
Нам би ще телевізор. Дітки хочуть мультики подивитися. А ми — новини. Є дитяча кімната. Привезли іграшки. На підлогу килимок поклали, щоб тепліше було. Манеж поставили. Бо дітки є ще менші за наших.
Казали, можна перебратися в гуртожиток, у Чернігів. У садочок, у школу дітей віддати. Комендантка вичитала оголошення, що фермери запрошують на роботу.
— У Семенівці садок був онлайн, — пояснює Юлія. — Вихователі через інтернет надсилали відео: як ліпити з пластиліну овочі, як малювати.
Тиждень жили в підвалі, доки з соцслужби не подзвонили
У дитячу кімнату забігає дворічна Аміна. За нею придивляється мати, 32-річна Лілія ДЕГТЯРЕНКО. У Семенівці живе у двоповерхівці. Після прильоту КАБів у квартирі повилітали вікна.
— Як тиждень жили в підвалі, то тут одні плюси, — порівнює Лілія. — Коли зайшла в модульку, було незвичне відчуття. Наче в лікарні. Білі стіни. Багато людей. По часу замикають вхідні двері.
Єдина незручність — мамочок з дітьми заселили в один блок зі старенькими, — вказує на мінус Лілія. — Вони рано спати лягають. А в малих гульня починається.
У мене четверо діток. Як почалася велика війна, чоловік Сергій повісився. Хотів іти воювати. Я не пускала. Просила, щоб з дітьми допомагав. Не міг знайти роботу, не вистачало грошей. Не міг з цим змиритися й оце таке зробив.
Двох середніх двійнят, Віру і Вероніку, забрала прийомна родина. Два роки, як в Іспанії живуть. Зараз їм по вісім років. Спілкуємося по відеозв’язку.
Подзвонили з соціальної служби. Накричали на мене, чому я з дітьми не виїжджаю. А я вже шукала житло, хотіла їхати своїм ходом. Додому вже хочу. Нікуди далеко не їздила. Сподіваюся, що повернемося у свою Семенівку в цьому році.
— Якщо є незручності, комусь заважають діти, можна переїхати в інший блок, — додав Володимир Грабина. — 13 січня одна жіночка так і зробила. Не могла з дітьми. Поки ще є вільні місця — будь ласка. Хай рухаються, переїжджають, шукають тихіших сусідів.
Фен… Шкарпетки… Стільці зі спинками
— При заселенні кожному волонтери Діма Висоцький та Артем Скоробогатов видали продукти. Крупи, консерви м’ясні, рибні, олію, згущене молоко, борошно, цукор, чай, борщову заправу. Добрі пакети, — каже 63-річна Ніна ФЕСЕНКО, комендантка модульного містечка в Новоселівці. — Вони ж і гарячі обіди та вечері привозять кожен день. Речей уже стільки навезли. У нас такого не було.
Сьогодні вже тихо. А вчора було… Своїх, новоселівських, ображати не дозволю.
Допомогу, яку дали, семенівські поскладали в кухні. Фотографували, рахували на ніч, ковдрами понакривали. Наче наші, новоселівські, позабирають. Такого ми ще не бачили. Три роки всі жили, ніде нічого не пропало. Двері майже ніколи не замикали.
Я їм співчуваю, у них таке коїться. Але треба бути людянішими.
Розказують, як над ними летіло, як бахкало. А кому ви розказуєте? Ми залишилися голі й босі між небом і землею. Ні кола ні двора.
— Волонтери, чернігівці збирають індивідуальні пакети для семенівців.
— Як почула, що вони замовляють, у мене чуб на голові заворушився. Фен… Шкарпетки… Стільці зі спинками просили. Серйозно? Це перша необхідність? Вони повинні розуміти, що інші люди на це витрачають гроші.
У нас хати погоріли, ми просили продукти, постільну білизну, хімію та гігієну. Три роки минуло, я ще й досі цими речами користуюся.
Юлія СЕМЕНЕЦЬ.
Фото авторки
Пошук по сайту
Категорії
- Місто (719)
- Війна (248)
- Перехрестя (178)
- Політика (90)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (73)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)