Американський мільйонер купив вісім модульних будинків, роздає по 100, 200, 300 доларів у Слободі під Черніговом
У Слободі під Черніговом (Іванівська громада) Делл Лой Хансен, бізнесмен з Америки, подарував вісім модульних будинків. Кожен коштує 35 тисяч доларів. Модульки для тих, чиї оселі були повністю знищенні під час окупації села. І грошима допомагає.

По дорозі в Слободу під Черніговом Делл Лой Хансен зустрівся з президентом Володимиром Зеленським. Фото з сайту президента
70 тисяч гривень на електроскутер
26-річний Сергій Чух тепер селом їздить на електроскутері. Американець побачив, як він ледве ходить з двома палицями, і дав грошей на транспорт.
— Сергій — інвалід з дитинства, ДЦП, — пояснює 56-річна Тетяна ЧУХ, мати. — Лікарі сказали — безнадьожний, лежачий. Ноги були викривлені, не міг стояти. Але я не здавалася. Зробили операцію на суглобах. У два роки сину дали першу групу інвалідності. У п’ять ми потрапили в чернігівський реабілітаційний центр «Відродження». І спеціалісти допомогли стати на ноги. Сергій і зараз у Чернігові. Живе в родичів, кожен день на таксі їздить у «Відродження» на масажі.
У Тетяни Чух троє дітей. Сергій старший, Насті — 22, Івану — 20. Чоловік помер.
— Лой приїхав у наше село після деокупації. І якраз Сергій з двома паличками йшов до сільради за допомогою, — продовжує Тетяна. — Американець побачив, як важко він ноги переставляє. Приїхав до нас додому, подивився, як живемо, поспілкувався з Сергієм. Сказав вибрати техніку, що підходить. Я боялася, переживала, що не вийде. І дарма.
Гроші містер Хансен скинув на картку. Сергій сам вибрав скутер. З великими колесами, щоб їздив нашими дорогами. І відзвітували за покупку.
До цього в центрі син бував рідко. Хоч йому й хотілося. І тут перший раз поїхав у магазин на електроскутері. Дівчата-продавчині в нас хороші. Виносять продукти Сергію на вулицю.
Скутер зараз без колеса, — веде в сарай мати. — Пробив. Відремонтували, та ще не поставили. Хазяїн повернеться, нехай ставить.
Лой грошову допомогу дає регулярно. Постраждалим, багатодітним, інвалідам. Спершу по 200 доларів кожного місяця. На новорічні свята виділив по 300 доларів. Останні місяці дає по 100.
— Доларами?
— Гривнями. Спочатку давали картку, на яку приходили гроші. Потім приїздили його представники і під підпис видавали конверти.
— На що витратили?
— Сергій купив мукомельню. Зерно перебиває на борошно.
З буржуйкою і кондиціонером
Родина Олега та Наталії Говорух готується до другої зими в модульному будинку. В їхній дім 6 березня 2022 року прилетів снаряд. 90 квадратів вигоріло до фундаменту.
— О пів на восьму вечора був приліт. Вжу-у-у-ух, і тут, — згадує події дворічної давнини 63-річна Наталія ГОВОРУХА. Працювала медсестрою в чернігівських лікарнях. Тепер масажистка. Донька кричить: «Мамо, виходь з дому, бо сусідський сарай уже горить». Вискочили всі 20 душ, які в нас пересиджували, а я сама остання. Встигла в погріб заскочити.
У нас були син з донькою і дітьми з Чернігова. Та їхні друзі з дітьми. З котами, собаками. А 28 лютого в село зайшли росіяни.
Американець приїжджав зі своїми представниками. Об’їжджали село, спілкувалися з постраждалими. Третього серпня минулого року, на чоловіків день народження, вручили ключі від модульного будинку. Онуку дуже подобається в нас. Каже: «Бабушка, хочу до тебе в сельчік». Село так називає.
Наталія Віталіївна відкриває двері. 53 квадрати. Коридор, дві спальні, кухня-студія, ванна. Усі кімнати мебльовані.
— Без кондиціонера та буржуйки було б важко вижити, — розказує про удосконалення господиня. — Будинок обшитий металом. Улітку сильно нагрівається. Встановили кондиціонер. А взимку топимо буржуйкою.
Дрова заготовили самі. Ще до війни взяли дозвіл в старостаті на розчищення сухостою, — веде до буржуйки. Стінка і підлога модульки обшиті металом. Спочатку кладемо маленькі щепки, можна клаптик паперу. Наверх товстіших дровець. Вимикаємо витяжку, — повертає гачок на трубі, що виходить з будинку. — Розпалюємо буржуйку горілкою (невеличкий туристичний газовий балончик. — Авт.). Стає тепло, до 25 градусів. Коли лягаємо спати, підкидаємо кілька полін, щоб тліли. До ранку вистачає.
— Речі димом не пахнуть?
— Топимо в’язом, акацією. Береза, сосна не підходять. Димлять, смолу лишаються в трубі.
Говорухи отримали сертифікат на придбання нового житла за державною програмою «єОселя». І купили квартиру в Чернігові.
— Виплатили нам мільйон 400 тисяч гривень, — каже жінка. — Ми відразу купили квартиру. Однокімнатну в новобудові. З оформленням допомагала фірма забудовника. На ремонт ще стільки ж грошей треба. Хай діти вирішують, що робити з квартирою. А ми будемо жити в модульному будиночку. Доки не розвалиться.
В Антоніни Піщур два будинки від благодійників
65-річна Антоніна ПІЩУР з котом Арчі буде зимувати в модульному будинку від американця.
В Антоніни дві модульки. Друга — з газоблоку, від благодійного фонду «Добробат». На дві кімнати. Невеличка кухня, вбиральня. І груба. Жінка там зберігає речі, городину.
— Коли робили ремонт, поклеїли білі шпалери, — заводить у модульку. — На підлозі — плитка і ламінат. Тоді було дуже гарно. Але зараз розумію: світлі стіни для села — не наш варіант.
У мене було 104 квадрати, — розповідає про знищене житло. — У кінці березня був сильний обстріл. Друзі приїхали з Чернігова ховатися від війни. І попали в саму кашу. Сиділи в погребі, як миші. Коли почула запах диму, вилізла. А вони тримали мене за ноги, щоб не виходила. Дім згорів. У кота Нями очі були, як тарілки. Після деокупації помер. Будинок був єдиним моїм житлом. Італійська, іспанська сантехніка, техніка, посуд дорогий. Німецьке опалення.
Працювала викладачкою в педуніверситеті, медучилищі, у кооперативному технікумі. У село приїхала доглядати батька. З чоловіком розлучилася. Дітей Бог не дав.
За сертифікат купила трикімнатну квартиру в Чернігові.
— У п’ятиповерхівці. 57 квадратів, — пояснює Антоніна Піщур. — Власниця була з грошима, зробила хороший ремонт. Залишила мені техніку, меблі. Думаю квартиру здавати. Плату за тепло не потягну.
121 постраждалий отримує по 100 доларів щомісяця
— Містер Хансен приїхав у Слободу весною 2022 року, одразу після деокупації, — пояснює Світлана КАРПЕНКО, староста села. — Ще електрику не встигли полагодити. Люди були налякані, не знали, що робити. Пішов у родину Святкунів. Їх п’ятирічний син показав знищений дім, де була його кімната, іграшки. Це Хансена зачепило. Через рік Лой приїхав до нас удруге. Постраждалим давав по 200 доларів кожен місяць. З нового року збільшив кількість постраждалих і дає їм по 100 доларів. Це 121 людина.

Світлана Карпенко
Біля клубу встановивд дві білі руки. Це його логотип «Честь і гідність». Розміщує там, де допомагає. У Тарасівці на Київщині побудував модульне містечко. Є школа, клуб.
Востаннє приїжджав 21 вересня на відкриття будинку культури, що збудував. Кожного місяця ми з ним на відеозв’язку. Спілкуємося за допомогою представників фонду, які знають англійську.
— Кажуть, містер Хансен образився. Нібито в Слободі щось не те йому ляпнули.
— Не чула такого. Він з нами.
Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
Пошук по сайту
Категорії
- Місто (719)
- Війна (248)
- Перехрестя (178)
- Політика (90)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (73)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)