АЛЛА СТАРОВОЙТ ПРОЛЕЖАЛА У КВАРТИРІ РІК І ЧОТИРИ МІСЯЦІ

СУСІДИ ЗАБИЛИ ТРИВОГУ, КОЛИ ПОБАЧИЛИ БОРГИ ЗА КОМУНАЛЬНІ

92-річну Аллу Старовойт сусіди не бачили з квітня 2022 року. Знайшли в середу, 9 серпня, в її квартирі на проспекті Миру. Тривогу забила 80-річна Галина КРАВЕЦЬ, сусідка. Заглянула в поштовий ящик, а там купа квитанцій і борги за комунальні. Викликала поліцію. Припускають, жінка мертвою в квартирі пролежала з квітня минулого року. Тіло муміфікувалося (соки витекли, засохло).

Жінка жила в однокімнатній квартирі на другому поверсі п’ятиповерхівки одна. Майже ні з ким не спілкувалася. Сиділа в квартирі і під час воєнних дій. Навіть відмовлялася від допомоги сусідів, які приносили їжу, брала тільки хліб. Не чутно було і трупного запаху в під’їзді. Першими в квартиру залізли по драбині дснсники. Кажуть, лежала на підлозі лицем униз. У кімнаті були закриті двері і квартира зачинена зсередини. Коли рятувальники відкрили двері, вийшли з квартири, сказали: «Царство небесне».

— Ми навіть прізвище її дізналися тільки зараз, — розповідає Галина Кравець. — Ще до великої війни, було, не бачу її довго. Стукаю-стукаю. Через двері почула: іде, значить жива, і добре. Худесенька, малесенька була.

Заміж не ходила, дітей не мала. До пенсії працювала в обласній бібліотеці Короленка. Мабуть, від роботи й отримала квартиру, неподалік бібліотеки. На роботу ходила пішки.

Якось іду додому, із квартири виходить якийсь п’яний хлопець. «Алло Іванівно, хто це?» «Племінник». На тому і все.

Під час війни в Чернігові дівчата її бачили декілька разів, по воду ходила. У «Кварталі» в черзі за хлібом стояла. Казали їй: «Вік уже такий, може б, до когось би поїхали». А вона: «У мене немає родичів».

Будинок старий, мо’, з 1962 року. За радянських часів жила еліта міста. З часом квартири продавали, хтось виїжджав. Я заселилася у 1982 році. В її квартирі теж хтось жив, а потім вона заселилася. У мене є ключі від  квартир деяких сусідів, на всякий випадок. Зранку прокидаюся і роблю обдзвін, чи все у всіх в порядку. І слідкую за порядком у під’їзді.

— І запаху не чули?

— Ні. Ходила, принюхувалася кожного дня. І сусіди нічого не чули. Припускали, людина виїхала. Оце мене і тормозило бити тривогу раніше. Тоді зазирнула в поштовий ящик, а там купа квитанцій. Першою лежала квитанція за послуги ЖЕКу. Нарахований борг — дві з половиною тисячі гривень. Думаю, Боже, для Алли Іванівні це дуже великі гроші. Щодо комунальних вона була пунктуальна. Місто бомблять, а вона на пошту йде за комунальні платити. Я приблизно прорахувала і вийшло, що не платила з травня минулого року.

Вхідні і кімнатні двері були зачинені. Коли ракета потрапила в готель «Україна», у неї на кухні потріскалося скло. Я ще ходила, дивилася, за рік не засклила.

— Хто буде ховати?

— Мабуть, місто. Бо квартира також перейде у власність міста. Хоч і приватизована. Бо за майже півтора року після воєнних дій, хоч які б не були родичі, а поцікавитися повинні були, що з нею.

Жаль людину, що вона так… Дзвонили в бібліотеку Короленка, аби вони якось взялися допомогти з похороном. Усе ж таки все життя там пропрацювала. Ми навіть не знаємо, коли похорон.

— У суботу, 9 серпня, уже поховали, — додала Інна ОЛЕФІРЕНКО, директорка Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Софії та Олександра Русових, колишня назва бібліотеки Короленка. — 7 серпня їй би виповнилося 93 роки. Працювала бібліотекарем у читальному залі. Я з нею працювала, коли ще молодою прийшла в бібліотеку. Завжди говорила українською і вболівала за Україну. Працьовита, неконфліктна.

Давно на пенсії. Приходила в бібліотеку як читачка. Брала книжки, схеми для вишивок. Незважаючи на свій вік, гарно вишивала.

— Ховали за кошти бібліотеки?

— При ній знайшли гроші. Поліція передала мені 10 тисяч гривень. Плюс зібрали наші працівники. Поховали її, як і всіх: замовили труну, купили новий одяг, поклали все необхідне. Замовили службу, відспівували в морзі. Обід робили не в кафе, а зібралися в бібліотеці. На жаль, ні знайомих, ні родичів не було. Тільки наші працівники.

— Дев’ять, 40 днів також у бібліотеці?

— Кажуть, поминальні панахиди на дев’ять і 40 днів треба рахувати і замовляти з дня смерті. Чіткої дати смерті ніхто не знає. Судово-медичні експерти поставили дату березень-квітень. Хоча в квітні її ще бачили. Зараз треба просто замовити службу за упокій. Поховали на «Яцево». Треба буде доглядати за могилкою, підсипати землі, рвати бур’ян. Це будемо робити ми за можливістю.

— Квартира кому перейде?

— Не знаю, навіть не цікавилася цим питанням.

Коли організовували похорон, дзвонила сусідці, просила передати всім бажаючим, аби прийшли попрощатися. Але нікого не було.

— Було відкрите кримінальне провадження за статтею 115 («Умисне вбивство»), — прокоментувала 31-річна Наталія СЛАБЕНЯК, речниця Нацполіції в області. — Попередньо, слідів насильницької смерті при огляді виявлено не було. Наразі триває перевірка щодо причини смерті, на це потрібен місяць.

Пенсія йшла. Хоча була вже не потрібна

Про смерть Алли Іванівни не знали майже півтора року, і їй продовжувала йти пенсія.  Гроші падали на банківську картку.

Їх ніхто не забрав. В головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області сказали, що треба  звернутися в рацс, принести свідоцтво про смерть, аби вони внесли всі дані і передали їх до відділу, який займається нарахуванням пенсій. Хто буде це робити?

Принаймні, ми повідомили, що пенсія Аллі Іванівні вже не потрібна. Усі виплати, які були нараховані, повернуться державі.

Якщо пенсію приносить листоноша, а власник не відкриває двері і не забирає гроші в поштовому відділенні, виплати призупиняються через пів року.  Виходить, самотнім людям краще отримувати пенсію в листоноші. Пошта швидше здогадається, на цьому ви світі чи вже ні.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ

Та сама п’ятиповерхівка. В одній із квартир на другому поверсі жінка пролежала мертвою з квітня минулого року. Фото Юлії Семенець