Живе в машині

21.07.2022 | Місто

У дворі за обласною дитячою лікарнею під деревом стоїть машина «Славута». У ній вже три тижні живе 49-річний Іван МАРЧИШАК, чернігівець.

Іван Марчишак

— Тут сплю, тут їм, це тепер моя домівка, — відкриває дверцята чоловік. Обличчя одутле, як після перепою, ще й зі слідами побоїв. На голові кілька шрамів. Спиртним від нього не тхне.
— Мій будинок згорів. Сталося це наприкінці березня. Хата була за тубдиспансером, на дачах. Я будівельник, усі сусіди бачили, як я будував. Зробив, як лялечку, тільки газу не провів. І жив постійно. Там багато людей усі сезони живуть.
На дворі тоді було холодно. Протопив грубку. Сам пішов за продуктами. До найближчого кіоску, куди привозили їжу, хвилин 30 ходу в один бік. Тоді ще обстріли були. Вертаюся, дальній сусід кричить: «Горить!» Дивлюся — моя хата палає. Викликали пожежну машину, а під’їхати до будинку вона не може. Дорога завалена деревами — їх же рубали і кидали, щоб російські війська не зайшли, — пригадує Марчишак. Говорить повільно, як люди, котрі перенесли інсульт.
— Від чого загорілося?
— Не знаю. Може, щось прилетіло, тоді ж околиці часто обстрілювали. А. може, від грубки. залишився без даху над головою. Від горя я того, — стукає ребром долоні по шиї (запив).
— Мені нікуди подітися. Квартиру після розлучення залишив сину і дружині. Ми вже не живемо разом більше десяти років. Син зараз у Польщі. Він і не знає, що сталося. У мене є мобілка, та подзвонити нікому я не можу, бо ніде зарядити.
Діватися нікуди було. Поліція сказала іти на вокзал. Я й пішов, і деякий час там жив, бо моя машина була в товариша. Потім знайшов підробіток на Лісковиці. Заробив кілька тисяч гривень. Вийшов з будинку, де майстрував східці, ішов вулицею і мене ззаду по голові бабах. Потім сильно побили. Гроші забрали.
Не знаю, хто викликав «швидку». Отямився вже в обласній лікарні. У мене струс головного мозку. Кілька тижнів лікували. Коли виписали, забрав машину — у ній було трохи бензину — приїхав сюди.
— Чому саме за дитячу лікарню?
— Я тут кожен сантиметр знаю. Колись же працював сторожем в управлінні охорони здоров’я. І ремонти робив у навколишніх лікарнях. Тут мене всі завгоспи знають. Я не голодую. Їсти приносять. Жаліють. Тільки от вийти з машини важко, усе тіло болить, голова паморочиться. Я багато чого не пам’ятаю. Зараз уже і не п’ю. А руки ні до чого не стоять. Раніше все по будівництву робив і по дереву.
— Яка допомога вам потрібна?
— Мені б оговтатися від пережитого і щоб сили відновилися. Сам на себе зароблю. Я навіть поїхати звідси не можу, бензину у баку немає. Та й куди?

Живе в машині

Пошук по сайту

Категорії

Архіви записів

Інші публікації категорії