Жили в будинку на узбережжі Балтійського моря. А спершу хотіли ховатися в підвал церкви, куди прилетіла бомба

1.11.2023 | Місто

Оксана та Андрій ТИМОФЕЄВИ відкрили дитячий будинок сімейного типу.

Прийомна родина поселилася в триповерховому особняку на Бобровиці в Чернігові. Субвенцію, чотири мільйони 660 тисяч гривень, на його придбання надала держава. Зробили ремонт, заселилися. Обжилися, налагодили побут і відносини.

А через рік у Чернігів прийшла війна. Один з найбільш постраждалих від росіян мікрорайонів міста — Бобровиця.

 

Було десять, тепер 11

30 жовтня, початок другої дня. Будинок на місці, Тимофеєви вдома. Довга вішалка в коридорі вся в куртках, як у шкільному гардеробі. 45-річний Андрій приїхав на обід, 43-річна Оксана виймає з духовки шарлотку. Філя йде на футбол, Діма — на дзюдо, їх треба нагодувати і відправити в першу чергу. Потім обідає Данило — йому до лікаря. З училища повернулася Юля. Учиться на технолога. А Катя буде кулінаром-кондитером. Вона затримується, пішла на театральний гурток. Данило навчається в коледжі транспорту та комп’ютерних технологій.

«Весть» писала про велику родину Тимофеєвих у січні 2021 року. Тоді  було 10 дітей, порівну дівчат і хлопців. Четверо, народжених Оксаною, і шестеро прийомних, «народжених серцем», — поправляє Оксана. Вона не любить питання: «А де ваші, де не ваші?»

— Ми ж в одній родині, вони всі мене називають мамою. І всім я мама.

Зараз у родині 11 дітей. Ще двоє за кордоном.

Андрій цілує дружину, відщипує шматок яблучного пирога з Даниної тарілки і біжить на роботу. Данило проводжає батька скептичним поглядом.

— А пахне як! — крутиться коло столу семирічна Вероніка.

Шарлотка розділена порівну на всіх, великих і малих. Дісталося і бабусям по шматочку. Ольга Михайлівна і Лілія Іванівна, Оксанині мати і тітка, зараз також тут. Їх житло зруйнувала війна.

— Швиденько, щоб не запізнитися, — розбирають по одному онуку бабусі. Допомагають Оксані відвозити-забирати дітей.

Усі школярі навчаються в школі №30.

Андрій та Оксана — у команді лідерів християнської церкви «Перемога».

 

Менших взяли, старших не віддали

 

— Восени 2021-го соціальні служби нас попросили забрати двох дівчат і хлопчика. Кажемо: «У нас же десять. Більше не можна». А нам: «Дівчата вже дорослі. Навчаються в училищах, нехай ідуть у гуртожиток».

Старших ми не хотіли відпускати в гуртожиток. Учаться, співають у церкві, на молодіжки туди ходять, до недільної школи. А поки навчаються, можуть законно залишатися в прийомній родині. Але служби вчинили по-хитрому. Надіслали нам фотографію цих трьох діток. Ну от навіщо так робити? — сміючись, сплескує руками Оксана. — Ну, ми за них почали молитися, щоб вони потрапили в гарну сім’ю. Аж із соціальної служби знову дзвонять: «Ну що, вирішили?» І ми поселили старших дівчат, Альону, Аліну та  Юлю, у свою трикімнатну квартиру на Толстого. Тітка Ліля, яка там жила, переїхала в Слободу до моїх батьків. У квартирі на Толстого є меблі, техніка. Ми самі там жили до того, як у будинок на Бобровиці переїхали. Через дорогу церква «Перемога», куди дівчата ходять.

А ми забрали трьох діток Лобачових з Лісковиці: 13-річного Іллю, 11-річну Уляну та семирічну Вероніку.

 

Якби ховались у церкві, було б 15 трупів

— Уже 24 лютого ми почули звуки бою. А в нас тут немає ні підвалу, ні погреба, — сідає за стіл поміж дітьми Оксана. — Думали ховатися в підвалі нашої церкви. Як варіант можна було там сидіти скільки завгодно: ремонт, чисто, тепло, є мікрохвильовка, продукти.

Якби ми туди доїхали, було б 15 трупів. 19 березня російська бомба прилетіла просто в приміщення церкви. 94 відсотки руйнувань. Згоріло все, включно з підвалом. Апаратура, стільці, особисті речі. 19-го і в будинок на Толстого, де дівчата жили, був приліт. Повилітали вікна, двері, будинок горів.

— Що вас затримало, що ви туди не поїхали?

— Господь нас врятував. Дуже скоро ми зрозуміли — треба виїжджати з міста.

Андрій пішов на своє СТО, забрав дві машини. Робочу, якою запчастини містом перевозив, і машину мого брата, який у Києві. Понавішували написи «Діти». На всіх блокпостах нас зупиняли. Просили почекати хвилину…  І несли корзину яблук, лимонад, цукерки. У кого що було. Тому ми незламні! Я просто ридала. Це ми вам, хлопці, повинні, а не ви нам!

Передзвонили з міжнародної християнської місії «Час служити»: «Вас прийме Швеція».

 

 «Син пальцями тримав повіки, щоб я не спала»

— До Швеції добиралися тиждень, — розповідає Оксана. — З нами була родина Єрмоленків, це наші друзі з чотирма дітьми. Сама за кермом їжджу максимум у Слободу. А тут їхала через усю Україну. Три дні підряд. Чотири машини. У кожного з нас, дорослих, був штурман: хтось із старших дітей. Вони протирали нам очі вологими серветками, щоб ми не спали. Я так хотіла спати, що просила Даню пальцями тримати мені повіки, щоб не закривалися. Коли відчувала себе бадьорішою, дозволяла спати йому. Каву пили, але не всюди вона була.

Зупинялися в Черкасах, у Хмельницькому, потім у Львові. У Хмельницькому спали в баптистській церкві на матрацах. Прийняли як рідних. Нагодували, душ надали, із собою пайки поклали. А в Черкасах є наша церква «Перемога». Їдемо на заході України, така тягучка, машини ледь просуваються. А люди просто з вулиці стукають у вікна машин. І коли відкриваємо, вони нам накидають: бутерброди, соки, булочки, яблука, банани… Бо знають, що ми тікаємо від обстрілів. У Львові зустріли, нагодували. Дали відпочинок. Запаркували наші машини, там їх залишили. А нас автобусом відвезли на кордон.

Мою «Шкоду Фабія» ми зразу віддали на волонтерство. Уже через рік, перебуваючи у Швеції, ми по телефону її продали. За копійки, бо була вже на той час  добре покоцана  і пом’ята.

Показують мені відео. Пором, як корабель. Плили через Балтійське море десять годин. Безкоштовно для українців.

— У Швеції біля Балтійського моря —  будинок Християнської місії.

Наша родина жила в будиночку для дитячих таборів, при церкві. На узбережжі. Управителі — подружжя Ян та Маеган. Років по 70. Вони про нас піклувалися як батьки. Ще був Свен, диякон церкви, який приймав і розселяв українців. Неймовірний! Ми дивувалися, як так можна ставитися до чужих людей. А чи змогли б ми отак прийняти людей з іншої країни? Вони відкривали нам свої будинки, несли свою їжу, одяг.

Ми були перелякані, але постійно молилися: і вдома, сидячи в коридорі на лахах, і в дорозі, і в Швеції за рідних. І Бог врятував. Півтора року ми там жили.

 

 

Не хотіли бути нахлібниками, чоловіку знайшли роботу

А мої батьки в Слободі жили в погребі, бо хату зайняли росіяни. 30 днів в окупації. Я дуже переживала, спати не могла.

Оксана за час перебування у Швеції дуже схудла. Якщо порівняти початок війни і зараз, половина Оксани.

— 30 березня Слободу звільнили наші. Я щодня зв’язувалася з братами по церкві: «Як тільки село звільнять, вивезіть моїх батьків». І от брат-волонтер поїхав і забрав звідти 16 людей.

Наступного дня росіяни покинули область. Але хто ж знав.

— Я зі Швеції поїхала за ними в Україну, до Львова. Забрала матір, батька, тітку Лілю і собаку. І ще одну багатодітну родину з села. Один хлопчик з інвалідністю, один двомісячний, народився перед війною. Боялася, що не погодяться. А вони пишуть: «Боже, яке в тебе велике серце! Забирай усіх, кого зможеш».

— Виплати вам платили?

— Парадокс! Нашій сім’ї не платили нічого. Бо у Швеції немає дитячих будинків сімейного типу. Прийомні є, опікунство є. А ДБСТ, де 10 і більше дітей, немає.

Їх церква взяла на себе місію фінансово опікувати нашу родину.

А Україна не припиняла надавати нам наші виплати, гроші йшли на картку. Я розраховувалася нею в шведському магазині через PayPass. Гривні автоматично переводились у крони: 1 до 4.  І ця виплата в нас розходилась за тиждень.

В Україні Тимофеєви отримують на кожну прийомну дитину два з половиною прожиткові мінімуми. І зарплата прийомних батьків — 13 тисяч на двох. Так і зараз.

Церква Свена зробила Андрію шведську картку і переводила туди готівку. Ми не хотіли бути нахлібниками, і вони знайшли йому роботу. Косив траву на газонах, над дорогою. У Янового сина є приватна дорожньо-будівельна фірма.

— Бесідки ми там ще будували, — додає Данило. Він працював разом з батьком. — Платили вісім-вісім з половиною євро за годину з вирахуванням податку. Але робота була не завжди.

Найстарша донька, 21-річна Альона, навчається на кухаря-кондитера у французькому коледжі., 20-річна Аліна — на перукаря-візажиста. Це два різні селища неподалік Парижа.

Перша дочка поїхала зі Швеції до Франції через місяць, друга через пів року. Альона хоче коли-небудь повернутися.  Аліна мріє залишитися там. Зустрічаються, селища поряд. Вони з однієї сім’ї: наші перші, Пилипенки, — Діма, Катя, Юля, Аліна та Альона.

Тимофєеєви повернулися додому чотири місяці тому, у липні.

— Щоб доїхати, купили там дві беушні машини. Грошей мої брати позичили. На цих двох семимісних машинах і приїхали. «Дача Логан» і «Вольво». А розмитнення потім дорожче за самі машини вийшло.

— Приїхали, а будинок цілий?

— Вилетіли три вікна. Церква допомогла встановити.

В Андрія було своє СТО «Форест». За час війни там що не розбомбили, то рознесли, розібрали.  Хлопець, який з ним працював, компаньйон, не виїжджав, волонтерив. Телефонує: «Що з СТО робити?» Андрій каже: «Якщо хочеш, приходь і працюй».  Він прийшов, понаводив там порядки і відновив роботу.  І коли ми повернулися, Андрій уже пішов працювати до нього.

 

Олена ГОБАНОВА. Фото автора

Газета “Весть” продається в кіосках і на розкладках у супермаркетах, у поштових відділеннях Чернігова та області, а також її можна передплатити на сайті “Укрпошти”.

 

Архіви записів

  • Лютий 2025
  • Січень 2025
  • Грудень 2024
  • Листопад 2024
  • Жовтень 2024
  • Вересень 2024
  • Серпень 2024
  • Липень 2024
  • Червень 2024
  • Травень 2024
  • Квітень 2024
  • Березень 2024
  • Лютий 2024
  • Січень 2024
  • Грудень 2023
  • Листопад 2023
  • Жовтень 2023
  • Вересень 2023
  • Серпень 2023
  • Липень 2023
  • Червень 2023
  • Травень 2023
  • Квітень 2023
  • Березень 2023
  • Лютий 2023
  • Січень 2023
  • Грудень 2022
  • Листопад 2022
  • Жовтень 2022
  • Вересень 2022
  • Серпень 2022
  • Липень 2022
  • Червень 2022
  • Травень 2022
  • Лютий 2022
  • Січень 2022
  • Грудень 2021
  • Листопад 2021
  • Жовтень 2021
  • Вересень 2021
  • Серпень 2021
  • Липень 2021
  • Червень 2021
  • Травень 2021
  • Квітень 2021
  • Березень 2021
  • Лютий 2021
  • Січень 2021
  • Грудень 2020
  • Листопад 2020
  • Жовтень 2020
  • Вересень 2020
  • Серпень 2020
  • Липень 2020
  • Червень 2020
  • Травень 2020
  • Квітень 2020
  • Березень 2020
  • Лютий 2020
  • Січень 2020
  • Квітень 2019
  • Травень 2018
  • Квітень 2018
  • Березень 2018
  • Березень 2017
  • Квітень 2016
  • Травень 2015
  • Квітень 2015
  • Травень 2014
  • Червень 2013
  • Квітень 2013
  • Березень 2013
  • Серпень 2012
  • Квітень 2012
  • Серпень 2011
  • Липень 2011
  • Квітень 2011
  • Листопад 2010