— Знайшли за оголошенням. Нам показали відеоогляд будинку з нібито євроремонтом і вислали на телефон. Ми й довірилися. Прибули в Чернігів 10 квітня. Дім на чотири невеличкі кімнати, давнішнім ремонтом, пилюкою, старезними меблями. Туалет у жахливому стані. Ми навіть і не пробували відмивати. Користуємося вуличним. Власнику заплатили вісім тисяч за перший місяць, стільки ж за останній і чотири тисячі за послуги рієлтора. Вийшло 20 тисяч гривень, — порахувала 33-річна Анна ГОЛУБЦОВА, переселенка з Бахмута Донецької області. — Нас семеро дорослих плюс сім котів і четверо собак. Усі перемішалися в салоні, доки їхали:). Тварини сиділи хто у коробках, хто на голові, руках, біля ніг. І свої, і підібрані під час евакуації. Частина наших, на жаль, загинули ще в Бахмуті.
Родина Ані оселилася в мікрорайоні Стара Подусівка.
— Хто приїхав з вами?
— 47-річний брат В’ячеслав та 48-річна невістка Олена з сином Богданом. Мій хлопець, 26-річний Владислав, з мамою, 46-річною Тетяною. Забрали із собою і 26-річного Євгенія із Сіверська, працював разом з братом і настільки поріднився, що став йому за сина. У Жені є рідний батько, але до нього не добратися. Тримаємося разом. Так легше виживати, хоча до війни жили всі окремо. Залишили в Бахмуті три приватні будинки і квартиру.
Тата не стало, коли я була зовсім маленька. Тому Славик опікується мною з малечку. Не може зрозуміти, що його сестра вже виросла і їй 33:).
Брат працював з бригадою хлопців з Бахмута в Чернігові. Робили скляні фасади в «Блек Вуд Тауерс» (приміщення в центрі), будівлю айтішників на Любецькій, спортивний магазин на Мазепи і багато інших ремонтів по місту. Обзавівся друзями.
Мама дуже хворіла. Серце. Славик дізнався, що операції в Чернігові проводить Ігор Венгер. Вирішили лікуватися в нього. У 2020 році сума на операцію була нам не під силу — 140 тисяч гривень. Хоч і всі працювали в родині. Довелося відкривати збір і просити в незнайомих людей. 50 тисяч зібрали власних заощаджень, решту — накидали на картку небайдужі. Маму прооперували. Я місяць пробула в Чернігові і вже тоді закохалася у ваше чудове місто.
Мами не стало 8 квітня минулого року. Вдалося поховати по-людськи: у труні і на кладовищі. Думала, що найстрашніше бути похованим біля дому. Аж ні, виявляється, найстрашніше, коли тіло лежить на вулиці два тижні і його на шматки роздирають собаки.
Дуже шкодую, що залишила вдома в Бахмуті дідусеві ордени за Другу світову війну і книгу 17 сторіччя. Я її навіть не читала. Вона передавалася в нашій родині як реліквія.
— Як обживаєтеся на новому місці?
— Почуваємося не дуже комфортно. Власник живе неподалік. Щодня дозволяє собі декілька разів заходити без дозволу в будинок, який ми орендуємо.
Речі так і лежать у коробках. Розбирати не поспішаємо. У будинку настільки брудно, що і прибирати не хочеться. Власник узяв чималі гроші за хату, яку навіть не підготував.
Друзі Славика вже знайшли нам інший приватний будинок. У районі Ялівщини. Хазяїн нещодавно купив його Поки війна, жити там не планує. Дозволив нам жити безкоштовно, лише оплачувати комунальні. Будинок у гарному стані, із сучасним ремонтом і з усіма зручностями. Тільки опалення тріснуло, треба заварити. Їздили з дівчатами вже декілька разів прибирати там. Тому будемо прощатися з цим домом і незабаром нас чекає новосілля:).
— Чого так довго сиділи в Бахмуті?
— Мама… І я весь рік волонтерила, з працівниками міськради роздавала жителям гуманітарну допомогу. Хліб щодня безкоштовно возили з Полтави і давали по буханці в руки. Було вісім пунктів роздачі. Люди виїжджали, а хліб привозили так само. І ті, хто був у місті, могли отримувати по три-п’ять буханок на руки. Так само і з гуманітаркою. Спочатку давали по коробці продуктів на родину на місяць, пізніше цю ж коробку — на одну людину. До того ж, місто видавало буржуйки, пелети, вугілля, щоб люди зігрівалися в підвалах.
14 лютого цього року перебралися в Костянтинівку, за 30 кілометрів. Але і там постійні обстріли. Прилетіло на поріг будинку, травмувало Влада. Довелося ампутувати палець на нозі. Пройшов місяць, знову прилітає. Три бомби впали у двір, де були Славик і Влад, і одна потрапила в газовий балон. Хлопці дивом вижили і дивом вдалося загасити пожежу. Славик отримав найбільше опіків. Поїхали в лікарню в Костянтинівку. Зробили перев’язку, сідає в свою машину і чекає Влада. Відкидає голову назад. Чує глухий звук, аж миттю уламок пробиває лобове скло і в сантиметрі від нього застрягає. Аби голову не відкинув, був би мертвий. Це вже була остання крапля. Вирішили виїжджати.
З Костянтинівки завантажили речами і продуктами бус-п’ятитонник. Їздили за речами і тваринами додому «шісткою» з причепом чотири рази. За перевезення до Чернігова заплатили 25 тисяч гривень.
Вдалося забрати ноутбук, телевізор, пральну машину. Найцінніше — картина, там брат і невістка в українському Криму.
Дорога до Чернігова була довгою. Виїздили з Бахмута під гірку — снігопад, витягали військові нас. О 13.00 виїхали з Костянтинівки, через десять годин були в Пирятині. Залишилися на ночівлю в кафе біля траси. О 4.00 встали і поїхали. На початку 9.00 були вже в Чернігові.
Поки розмовляємо, звертаю увагу на красивий манікюр Ані. Нігті на одній руці сріблястого кольору, на другій — яскраво-червоного.
— Сама роблю, чисто для себе, – перехоплює мій погляд жінка. — Сумочку з манікюрним приладдям теж взяла. А от мультиварку розбили дорогою. Здебільшого старалися вивезти дорогий будівельний інструмент, з якими працюють хлопці. Вони відразу змогли приступили до роботи. Одяг можна купити або носити будь-що, а от без професійного інструменту роботу не знайдеш. Забрали також матраци, пледи.
Я працівник культури, співачка. Брала участь у телешоу «Ікс-фактор» та «Зважені і щасливі» шостого сезону. Перемог, як таких, не здобула. У другому шоу вдалося скинути 35 кілограмів зі 178. Але разом з тим вилізло багато проблем зі здоров’ям.
— У чому зараз є потреба?
— Ні в чому. Так, ми бомжі, багато чого втратили. За кожною дрібницею треба бігти в магазин. Але всі з руками, отримуємо заробітну плату. Жінки працюють, чоловіки теж. Єдине, що важко — з одягом. Ми з братом дуже великого розміру плюс-плюс. У Славика ще й нога 47-48 розміру.
Днями уклали декларації з місцевими лікарями. За рік запущено багато старих і набуто нових хвороб. У мене посипалися зуби і волосся, у брата діабет і проблеми зі щитовидкою. Щоб потрапити до ендокринолога, чекаємо три тижні. У кожного проблеми з очима. Замовили окуляри. Владу потрібно робити корекцію зору, у нього мінус 8,5. Але грошей на це поки немає.
Переселенські гроші ще не отримували, хоча зареєструвалися ще два місяці тому в Костянтинівці.
Було і хороше за цей рік. Ми провели стільки часу з рідними людьми:).
При повному світломаскуванні прикрасили гірляндою і кульками, підсвітили двометрову штучну ялинку. Заховали її в щільній торговій ятці. Запросили сусідів. Чоловік десять було. Накрили стіл-фуршет з фруктами і під вибухи чокалися безалкогольним шампанським. Так і зустрічали в Бахмуті новий 2023 рік з 18.00. Лєна написала сценарій свята із загадками і конкурсами. Славко був Дідом Морозом, я Бабою Ягою:), — на обличчі Ані з’являється посмішка.
Обмінювались також і подарунками. Напередодні я пофасувала засоби гігієни, нову білизну, рушники у святкові пакети. Ходила вулицею роздавати. Пакети передали разом з гуманітаркою.
— Скільки зараз залишається цивільних у Бахмуті?
— До десяти тисяч. З них до сотні — неповнолітні. Багато вагітних. Як на мене, ці люди чекають приходу росіян. Деякі прямо кажуть про це. Чекають, що росія заплатить більше грошей на дитину. Невелика частина є ще тих, у кого важкохворі лежачі родичі. І не евакуювалися вчасно. Одна-єдина дорога — на Часів Яр — уже добряче прострілюється.
Міста більше немає. Взагалі. Бахмут наче бульдозером переїхали.
— У Чернігові багато ваших земляків?
— Чимало. Як-не-як тут дешевша оренда житла і ще є багато безкоштовного. Станом на грудень, знаю точно, було 25 сімей, а це 78 людей. Знаю, бо Бахмутська міськрада підтримує своїх земляків гуманітарною допомогою. В обласних центрах створює хаби, звертаються переселенці з нашої громади. У Чернігові такого хабу немає, от я і захотіла його тут відкрити. Є донори, які готові надавати нам допомогу. Скільки зараз бахмутчан тут, зможу сказати, коли створимо цей хаб.
