Весняна толока

15 квітня о 12.00 біля під’їзду дев’ятиповерхівки на Самоквасова в чернігівському мікрорайоні Шерстянка збираються місцеві жителі. Чоловік 15. Щоб навести лад на клумбах біля будинку. Вони, як і сотні чернігівців, доєдналися до загальноміської толоки на заклик Олександра Ломако, ще недавно виконувача обов’язків міського голови.

Петро КАРЛОВ, двірник, несе заступ. Ольга ОРЛОВА, старша будинку, сапою набиває лунки. Наталія Сапун принесла відро з водою. Її син загинув 28 лютого 2022 року. Але вона клопочеться на клумбі, бо треба жити. У чистоті і в квітах, а не в бруді.

Квіти привезли волонтери зі штабу «Українська команда».

— Заселилися 42 роки тому, — розповідає Ольга Михайлівна. — Тоді були молоді, красиві та здорові. Зараз по всякому, — усміхається і переходить на вірш: «Ми можемо зробити собі настрій самі. Якщо з любов’ю посміхнутись мамі. Сусідові і долі, яка звела нас жити в цьому домі. Люблю свій рідний дім, всіх мешканців у нім… Люблю я клумбу посадити. Якісь поробки поробити. Прикрасити у нас в дворі, щоб було гарно нам і нашій дітворі…».

Гарно, коли біля дому квіти, порядок, — продовжує старша. — Так ми звикли. Я головую в будинку з 1999 року. Кожної весни дружно збираємося, квіти садимо. Раніше такі дні суботниками називали.

Наш будинок постраждав під час облоги Чернігова. Вибуховою хвилею побило вікна, балконні рами. Уламки від снарядів вигрібали з квартир. Касетні боєприпаси стирчали з землі.

Дім рятували берези за будинком. Дерева на себе прийняли удар. Товсті стовбури поламало уламками снарядів. Не дай Боже повернутися в ті часи. Але і тоді ми дбали про двір. У нас такий двірник… Росіяни з боку Киїнки гатили. А Петро під час перерви між обстрілами виходив на вулицю. З совком, віником. І швиденько підмітав. Я його лаяла: «Тікай, бо як прилетить, і голову відірве». А він: «Треба, щоб було чисто».

— Порядок потрібен завжди і в усьому, — каже Петро Карлов. —  Уламків по два відра назбирував, — має на увазі лютий-березень 2022 року. — Здоровенні шматки витягував з землі. Кожного дня обходив свої двори, дивився, щоб не було розтяжок. Перевіряв дахи, щоб міток не ставили. На третій чи четвертий день вторгнення пішов до сусіднього двору, а там…

— Скрізь літає, кричу: «Чого ти туди побіг? — хвилюється й зараз  Ольга Михайлівна. — Вертається, кричить: «Дай фарби».

— На сусідньому будинку якась нечисть зробила напис «Здесь воинская часть». І стрілка вказувала на наш будинок, — зітхає Петро Іванович. — Замалював. Молодь зараз малює різноколірними балончиками. А там був напис чорним.

— Ви з сапою, а ми так стоїмо, — підходять жительки будинку до старшої.

— Нічого. Вчорашній день пережила, і з цим справлюся, — жартує Ольга Михайлівна, не відриваючись від роботи. — Нафарбували крашанок. Запекли дві здоровенні підчеревини. 18,5 кілограмів. 15 кілограмів буженини запекли. Купили 50 пасок. Щоб хоч якось підтримати хлопців на фронті. Будемо відправляти.

— Як висадимо квіти? У ряд, чи по колу? А, може, сердечком? — радиться Михайлівна з сусідками і сусідами.

— Видно, що тут живуть господарі, — сказав Олександр ЛОМАКО, підходячи до толоки. — Ніхто за нас не зробить місто і наші двори такими, як ми хочемо. Нам більше подобаються будяки чи квіти? Ми ж не хочемо, щоб у нас будяки  росли? Що з ними треба робити? Викорчовувати.

Перед Великоднем ми завжди прибираємо. Така традиція. За три дні чернігівці вийшли наводити лад у 120 дворах міста. Знаю, що будуть працювати  і в середу, і в чистий четвер.  Хтось три квітники посадив, хтось — десять.

Людей обурила заява Брижинського: «Кому подобаються квіти біля під‘їзду — ідіоти, яких треба лікувати». Чернігівці дуже добрі люди, але ображати себе та наше місто не дозволимо нікому. Тому і вийшло так багато на толоку, щоб висадити квіти — символ добробуту і порядку. І попри війну чернігівці хочуть бачити своє місто доглянутим та квітучим.

Справедливість обов’язково переможе. Переконаний, після завершення всього знущання, що відбувається зараз з нашим містом (маю на увазі не тільки війну), ми зробимо Чернігів ще кращим. І хлопців, які повернуться фронту, місто буде зустрічати чистим, доглянутим й обов‘язково з квітами.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ.

Фото авторки та «Української команди»