Суперприз «Весті» привезла в Новоселівку під Черніговом 81-річному Петру СИДОРЕНКУ.
Петро Сидоренко з мікрохвильовкою
Спека, +32! Дідусь обриває вишні з дерева під двором на вулиці Центральній. Легенько зістрибує з драбини. Нічого собі! Я таких дідусів ще не бачила!
З голим торсом, підтягнутий. Біцепси-трицепси, кубики преса — усе є.
Петро Григорович займається спортом: качає м’язи, прес. Бігає. По снігу теж. Босоніж. Обливається холодною водою. Танцює.
— З дитинства спортом займаюся, — пригощає вже зібраними у відерце вишнями. — Коли працював у МВС, займався боротьбою, самбо, дзюдо, боксом.
Помічаю, що рука перебинтована.
— Корова потягла, — пояснює. — Сусідка попросила, щоб зводив до бугая. Смикнула так, що на асфальт упав. Згрупуватися не встиг.
Добре, хоч не обличчям в асфальт.
Пішла до нього просто з ресторану
Петро Григорович родом з села Халявин. Працював у Чернігові на «Хімволокно». Отримав квартиру в місті.
Перша дружина померла, коли син уже вчився у виші.
— А він на хлібзаводі робив, — з городу прийшла теперішня дружина Валентина. — Розвозив хліб і торти.
Валентина молодша за чоловіка на 10 років.
— А я була завідувачкою продмагу в Чернігові. Одного разу він мене підвів. У мене в магазині перевірка з Києва, а він тортів не дав. Забув чи не встиг. То я подзвонила і як дала чортів! Прибіг через пів години. Привіз торти і вибачення. Так і познайомилися.
Почав ходити до мене.
Від першого шлюбу у Валентини двоє дітей. Теж були вже дорослі.
— Валі на 50-річчя я привіз величезний торт, — відміряє долонею чверть кухонного столу Петро Григорович. — Двоповерховий. Замовив на хлібзаводі. Просив особливий, і дівчата дуже красивий зробили.
— Приніс його в ресторан. Того ж дня, за столом, оголосила своїм, що йду до Петра, — додала Валентина. — І пішла. Зразу, з ресторану.
Купили будинок у Новоселівці і поселилися тут.
— Ми хотіли жити в селі, — веде далі Петро Григорович. — Це була проста хатка. Переробив її.
— Сам переробив, — киває Валентина.
— Отут піч стояла, — показує на місце коло грубки. — Я її топив. Люблю піч. Тримали свиней, кролів, птицю. Велике господарство було.
«Люблю екстрим»
— На двох у нас троє дітей і п’ятеро внуків. Приїжджають, допомагають, — присіла поряд Валентина. Поки Григорович побіг курям кинути.
— Узимку внуки діда на сніг виганяють. Щоб він з голим торсом бігав по снігу і сніжками їх бив, — сміється Валентина. — Він босий виходить, умивається. Качається в снігу. А дітям весело! Він же ростив їх усіх.
— Я люблю екстрим, — каже дід Петро. — Узимку не плаваю тільки тому, що річка далеко. Помиюся в душі, виходжу й обливаюся. Відро води в мене завжди наготоване. Лід розбиваю і на себе вивертаю. Після обливання не витираюся.
Плавати люблю. Коли був у відрядженні на Кубі, один місцевий мачо казав мені: «Я танцюю, як Бог, а ти плаваєш, як Бог».
Бігаю. Тільки перший сніг випав — босим по снігу. І селом пробіжки роблю. Звісно, уже за 80, то дуже себе не істязаю. Біжу, скільки можу. А як не можу, переходжу на ходьбу.
Так само і з вправами. А я зараз покажу, — витягає спортивний інвентар з-під ліжка Петро Григорович. Гирі, гантелі.
— Оце такі для преса вправи, — починає качатися. — А потім отак, — перевернувся, показує вже іншу вправу з гантелями.
— Годі, діду! — прикрикує жартома Валентина. — Тобі ще вишні сьогодні обривати.
— Та порву я, — чоловік так розійшовся, що і віджимання вже пішло. З відривом рук від підлоги, з підскоком.
Коти підскочили — значить, треба ховатися
— Хати кругом — там згоріла, оту спалили, у цю попала бомба, — показує Валентина через вікно на сусідські будинки. — Усі кругом погоріли, одні ми лишилися.
Ми сиділи в погребі, доки в мене спину не скрутило. І вже я нікуди не могла піти. Плюнула: хай убивають. Прийшли в хату, грубку топили.
Російські солдати зайшли в хату: «Якщо не підете, ми вас тут застрелимо». А куди я зігнута піду? Другий каже: «Залиш, усе одно їх вб’ють».
А нас не вбили. Вікна всі були повибивані. Двері повилітали. Волонтери нам потім поставили. Навіть кухня від будинку відійшла. «Червоний Хрест» допоміг. Якось кухню до хати скобами приєднали. А хлів ми вже самі ремонтували.
Довго після деокупації в лікарні лежала.
— Чи варто ховатися, ми по котах своїх дивилися. Я на ліжку лежу, коти на мені. Жінка — отам, поряд. Чуємо: виїжджає танк, стріляє. Снаряд — ж-ж-ж-ж — повз нас полетів. Гух! А котики мої сплять тихесенько. І ми лежимо.
Потім котики підхватуються: «Ня-ав!» — і на вулицю. Одягаємося, теж у погріб тікаємо, — згадує бойові дії Петро Григорович. Дружина киває.
— Летіло з усіх боків. Наші хоч по селу не стріляли. А росіяни стріляли, — зітхають.
Сидоренки точно пам’ятають, коли окупанти вийшли. Бо Петро Григорович вів календар. Усі дні війни перекреслені. Востаннє танк у Новоселівці вистрелив 1 квітня.
Син за Кучмою їздив
— Син Юра закінчив академію СБУ, — пишається Петро Григорович. — Був заступником начальника райвідділу Новгород-Сіверського району. За президентства Леонід Кучма часто туди їздив. Він же родом з Чайкиного. І Юра з ним та його свитою познайомився. Перетинався не раз. Завжди зустрічав президентський кортеж, коли в район заїжджали. Розказував, як Кучма якомусь діду нові чоботи подарував. Потім сина переводом у Київ забрали.
Є в кого гармонь?
У Петра і Валентини 10 соток саду і 15 соток городу. Малина, вишні, яблука. Весь двір у квітах.
Господарство зараз невелике — кури, кролі.
— Учора діти були в нас. Наготували отакенну мисяру вареників, — складає руки перед собою гіркою Валентина. — Холодного борщу каструлю. Шашликів насмажили. На три дні їсти! І післязавтра приїдуть. І в середу. У нас тут весело.
Дід дуже гарно грає на гармошці, — згадала Валентина.
— Згоріла моя гармошка під час окупації, — зітхає Петро Григорович. — Якщо є в кого гармонь, і вона не потрібна, може б, якось передали, — попросив Петро Григорович.
Мікрохвильовку — до нової плити
— Газету «Весть» передплачую від самого початку. Здається, скільки тут живу. Коли передплачував цього разу, спитав дівчат: «Можна, щоб моя квитанція пішла на розіграш? А що, як я приз виграю?» І таки виграв!
У подарунок від газети Сидоренки замовили мікрохвильову піч. Уже й місце є. Поставлять над новою плитою, яку подарували діти. Бо в обох скоро дні народження: у Петра 15 липня, а у Валентини 8 серпня. З прийдешніми!
Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
Цей матеріал був підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу. Відповідальність за його зміст несе виключно ТОВ «Редакція газети «Весть» і вона
не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу
