ЯК РОБИЛИ В РЕЙМСІ ТА ААХЕНІ. ДОСВІД ЕВРОПЕЙСЬКИХ МІСТ ПІДХОДИТЬ І ДЛЯ ВІДБУДОВИ ЧЕРНІГОВА

Головна » Місто » ЯК РОБИЛИ В РЕЙМСІ ТА ААХЕНІ. ДОСВІД ЕВРОПЕЙСЬКИХ МІСТ ПІДХОДИТЬ І ДЛЯ ВІДБУДОВИ ЧЕРНІГОВА

29.06.2023 | Місто

875 багатоквартирних будинків пошкоджено в Чернігові під час російського вторгнення в лютому-березні 2022 року. З них 108 підлягають капітальному ремонту. П’ять багатоквартирних будинків треба зносити. Це підрахунки управління житлово-комунального господарства Чернігівради.

530 приватних будинків у Чернігові повністю зруйновані, 784 пошкоджені, 1469 вимагають поточного ремонту.

Із 34 шкіл знищено приміщення двох, пошкоджено 25. Із 52 дитячих садків постраждали від обстрілів 37. Зазнала уражень будівля технологічного університету, чотирьох ПТУ. Чотири лікарні та стоматологічна поліклініка. А також підприємства та організації, що підтримують життєдіяльність міста, зокрема, Чернігівська ТЕЦ та водоканал.

Таких же або схожих руйнувань зазнавали свого часу європейські міста Реймс (Франція) та Аахен (Німеччина), з якими Чернігів встановив дружні стосунки, розірвавши їх з псковом. Вони мають досвід відбудови: Реймс після Першої світової війни, Аахен після Другої світової. Вирішили розпитати про цей досвід, щоб використати його і прискорити відбудову Чернігова.

НЕ ТАК ШВИДКО

РЕЙМС. «Реконструкція тривала десять років, а повністю закінчилась через 74 роки»

Мрія ледь не кожного чернігівця — щоб зруйноване житло відновилося якнайшвидше, немов за порухом чарівної палички. Але на це знадобляться роки.

— Центр міста був зруйнований на 82 відсотки. Мало що вціліло, постраждали собор, оперний театр, церкви Сен-Ремі та Сен-Жак, ринкова площа, ратуша, з 14 тисяч будівель лише 950 залишилися неушкодженими, — розповідає Арно РОБІНЕ, мер Реймса. — Реконструкція розпочалася з прийняття генерального плану забудови. Джордж Бердетт Форд, архітектор, виконав цей проєкт і запропонував амбітну реконструкцію міста з населенням 300 тисяч мешканців, зеленою зоною та різноманітними транспортними маршрутами, яких на той час не існувало.

Модульні будинки колись називали тимчасовими бараками:)

300 тисяч — стільки мешканців було і в Чернігові до вторгнення. Зараз, за різними оцінками, від 250 до 285 тисяч. Ніхто з них уже не живе в підвалі. На околицях встановлені модульні містечка для постраждалих. У Реймсі теж ішли цим шляхом. У період відбудови в місті існували тимчасові бараки для проживання. Працювали соціальні житлові компанії.

— А проєкт Джорджа Бердетта Форда виявився занадто амбітним і був переглянутий у бік зменшення, зокрема, з фінансових причин і через певну стриманість місцевих жителів, — продовжує Арно Робіне. — Перший дозвіл на будівництво було отримано влітку 1920 року приватною особою. За відсутності головного архітектора, який би координував реконструкцію, кожен просувався у власному темпі. Між 1920 і 1930 роками було отримано понад шість тисяч дозволів на будівництво.

Не громадські слухання, а комісії. Вони наймали архітектора

При слові будівництво чимало чернігівців насторожуються: «Невже забудують наш парк? Наш двір? Скільки це буде коштувати?». Це вічні питання і, як виявилося, інтернаціональні:). І ще одне — як добитись оптимального співвідношення цін на будматеріали і якості отриманого в результаті житла.

У той час, коли відбудовували Реймс, не існувало таких методів консультацій, як сьогодні, але були створені різні організації, в яких брала участь частина громадянського суспільства. Тобто порядок і розмах відбудови обговорювали з місцевими жителями.

У Реймсі радилися з комунальними комісіями, відповідальними за оцінку збитків, завданих війною, або з відновлювальними кооперативами, що складалися з жертв війни. Вони були створені для того, щоб зменшити адміністративний тягар і витрати.

Вони отримали делеговані повноваження і контролювали та оплачували роботи, а також користувалися такими перевагами, як виділення державою фонду обігових коштів. У 1925 році на Марні було затверджено 150 кооперативів, які об’єднували 263 комуни і майже 13 тисяч членів. Вони регулярно наймали єдиного архітектора для всіх будівель у комуні, який працював за єдиним планом.

Відбудова Реймсу рахується з 1920 року, дати першого будівництва, до 1994 року, дати реконструкції дзвіниці Сен-Жак, проте основна частина реконструкції була здійснена між 1920 і 1930 роками.

Рокфеллер, фонд Карнегі, місіс Дайк і міс Морган

Коли вирішили, як відбудовувати, в якому порядку і стилі, постає, як писав Довженко, страшне і грізне питання: з яких джерел фінансувати? У Чернігові з місцевого бюджету витрачено у 2022 та 2023 році більше 470 мільйонів гривень, а 497 мільйонів гривень у 2022 році виділив державний бюджет: 150 млн на ремонт обʼктів «Водоканалу», 100 млн на ремонт ТЕЦ, 227 млн – зроблено ремонтів із коштів субвенції на відновлення у 2022 році (житло, обʼкти ЖКГ, освіти), орієнтовно 20 млн Чернігів отримав безпосередньо будматеріалами.

Але цього недостатньо. У Реймсі фінансування здійснювалося різними способами:

1. Індивідуальна компенсація для тих, хто втратив майно під час війни: національні закони, прийняті в 1919 році, відкрили це право на індивідуальне відшкодування. Було створено Національний кредит для сприяння відшкодуванню збитків. Фінансування відбудови вимагало випуску численних позик і казначейських зобов’язань. Німеччина не мала можливості одразу взяти участь у фінансовій допомозі.

2. Міжнародною допомогою розпоряджалися місто, «Червоний Хрест» та єпархія. Пожертва Рокфеллера профінансувала ремонт даху собору (пожертва п’ять мільйонів), пожертва фонду Карнегі профінансувала будівництво бібліотеки на суму три мільйони (так само, як і міста Лувен у Бельгії та Белград у Сербії). Американська допомога через спеціальний комітет також дозволила побудувати дитячу лікарню в пам’ять про американських солдатів, які загинули за Францію.

Інші американці спонтанно долучилися до відновлювальних робіт: 10 тисяч доларів пожертвував Альберт Фаревелл на загальну реконструкцію міста, 13 800 франків — шкільні вчителі Сіетла для шкіл міста, 250 тисяч франків — місіс Дайк і міс Морган для тенісного клубу тощо.

Виплата компенсацій за воєнні збитки була досить регламентованою: щоб її отримати, необхідно було обгрунтувати втрати, надавши підтверджуючі документи. Потім комісії відповідали за оцінку розміру компенсації. Що стосується міжнародних фондів, то частина з них перебувала в управлінні міста або офіційних організацій, отже, підпадала під правила контролю за державними рахунками.

Повернулися і взялися за роботу

Отже, є план і кошти. Але одні воюють, інші на заробітках, зокрема за кордоном – хто буде відбудовувати?

Багато людей з Реймса повернулися до міста і взяли участь у відбудові (у листах, надісланих меру наприкінці війни, багато жителів Реймса висловили бажання повернутися додому і взяти участь у відбудові свого міста). Однак не вистачало робочої сили і, зокрема, архітекторів. Для участі у відбудові були запрошені архітектори з усієї Франції. Ця потреба призвела до зловживань і навіть довелося створити контрольні органи для перевірки професійних акредитацій. Робітники з різних регіонів чи країн також спонтанно пропонували свою допомогу у відбудові: під час перепису 1921 року багато мулярів, землекопів та штукатурів приїхали з інших регіонів чи країн (Італії, Польщі, Греції, Люксембургу).

Повертати старе чи створювати нове?

Закон 1919 року вимагав від кожного міста чи містечка на зруйнованих територіях плану розвитку, благоустрою та розширення, який мав бути ухвалений містом і державою. Загальні контури реконструкції міста були визначені в плані, розробленому Джорджем Б. Фордом, плані, прийнятому міською радою 5 лютого 1920 року і оголошеному Державною радою 13 серпня 1920 року таким, що відповідає суспільним інтересам. Цей план, однак, не встановлював правил щодо типу забудови. Більшість дозволів на будівництво, які були видані пізніше, призвели до появи дуже різнорідних за стилем будівель. Не було головного архітектора, який би координував та уніфікував реконструкцію, а понад 293 архітектори, зареєстровані на початку 1920-х років у місті, пропонували дуже різні споруди, натхненні старими будівлями, регіональними стилями або, навпаки, слідуючи моді того часу — стилю ар-деко. З іншого боку, план передбачав будівництво нових будівель, яких раніше не існувало: бібліотеки, пошти, жіночої гімназії, ринку Булінгрен та лікарні Мезон-Бланш, які були збудовані в стилі модерн.

Деякі з найсимволічніших пам’яток міста, більшість з яких класифікуються як історичні пам’ятки або частково, або повністю, перебудовані ідентично: собор Паризької Богоматері, базиліка Сен-Ремі, церква Сен-Жак, мерія та субпрефектура. Реставрація/реконструкція цих пам’яток, дійсно, більш обмежена: вона залежить від архітекторів і кураторів, відповідальних за історичні пам’ятки, і залишається в компетенції держави. Однак ідентична реконструкція інтегрувала потреби, пов’язані з новими матеріалами та стилем життя того часу. Каркас собору є одним з перших прикладів бетонного каркасу, матеріалу, який вимагав фінансист Рокфеллер. Оперний театр, муніципальна будівля, були перебудовані не ідентично, але в стилі арт-деко.

Паралельно з реконструкцією центру міста, план Форда передбачав будівництво чотирьох міст-садів (райони соціального житла з будинками та садами, доступними для студентів та інших малозабезпечених категорій, три з яких були побудовані: місто-сад Chemin Vert, місто-сад Maison Blanche і місто-сад Charles Arnold):

— Нові райони, які функціонували незалежно, з дуже помітною архітектурною єдністю і первинними громадськими об’єктами (початкова школа, громадський центр тощо). Ці міста-сади спроєктовані одним архітектором, що надає їм архітектурної єдності, — говорить Арно Робіне.

«Ми розглядаємо можливість збору коштів громадянським суспільством Реймса»

Чернігівська делегація побувала в Реймсі, договір про співробітництво підписали в соборі. Що далі? Арно Робіне відповів так:

— Угода про партнерство між нашими містами не передбачає допомоги на відбудову в матеріальному сенсі.

Однак ми розглядаємо можливість збору коштів громадянським суспільством Реймса для допомоги в реалізації певних проєктів реконструкції. Але ця допомога буде обмежена у фінансовому плані.

— Пане Робіне, ми дякуємо вам за допомогу нашим біженцям. Чернігівці з радістю сприйняли новину про підписання угоди між нашими містами. Чи всі жителі Реймса поділяють цю позицію, що потрібно допомагати Чернігову, Україні та українцям?

— Переважна більшість мешканців Реймса, звісно, підтримує Україну в її боротьбі проти російського вторгнення. Партнерство з Черніговом та заходи, які зараз проводяться, також дозволяють нашому населенню бути краще поінформованим про поточну ситуацію. Це наш історичний обов’язок — повернути міжнародну та європейську солідарність. Це невід’ємна частина нашої колективної ідентичності. І кожен мешканець Реймса має моральний обов’язок усвідомлювати це.