Швейцарська картопля в Алли Примаченко вродила добра. Але не вся

У 53-річної Алли ПРИМАЧЕНКО з Киїнки вродила картопля, яку привезла на посадку зі швейцарських супермаркетів. Посадила на городі біля хати 20 кілограмів. Картоплю купувала весною, коли була в доньки в гостях. За пересилку заплатила 50 франків (це приблизно 2050 гривень. Подробиці в номері за 27 квітня «Швейцарську картоплю посадила в Киїнці». — Авт.).
— Саме перебираю, — виходить з хати Алла Примаченко 4 жовтня зранку. Іде на город, де ще купа не перебраної картоплі під брезентом. — Швейцарську картоплю садила як експеримент, чи приживеться на нашій землі. В їхніх супермаркетах вона продається в паперових пакетах по два з половиною кілограма (коштувала весною по чотири франки, це приблизно 160 гривень. — Авт.). На кожному написано: «для смаження», «для супу», «для пюре», «для тушкування». Не сортувала, не помічала, де яка. Усього в мене вийшло чотири неповні рядки. Кожен по 25 метрів. Але вродило три з половиною. Що сорти різні, зрозуміло було за кущиками, коли посходила. Одні високі, інші низькі, треті густі. Вегетація була різна.
З одного ряду викопали по чотири корзини. У мене вони 15-кілограмові. Усього десь вийшло 210 кілограмів.
Оце швейцарська молода, — бере в руку невеличку яскраво-жовту. Під кущем по 20 штук, але за розміром уся невеличка. Відрізняється від нашої гренади кольором. Якщо добре придивитися, закордонна наче трішки помаранчевого кольору. Наша світліша, — порівнює дві картоплини. — Я як побачила на швейцарському пакетику напис «мелодія», зраділа. Приперла пакетик. Уродила, трішки шорохувата на дотик.
Оце чіпсова. Якщо тоненько нарізати, підсушити в духовці з сіллю — хрумка. За формою рівна, гладенька і довгувата, темно-бордового кольору. А всередині жовтенька.
— Їли?
— Аякже. Пригощала куму. Наварила чищену, ціленьку, салату накришила. Каже: «Сиджу, їм, а вона така смачна, наїстися не можу. Відчуваю, скоро живіт трісне, а хочу ще».
— Продавати насіннєву будете?
— Не вирішила. Побачимо, як перезимує. Зараз переважно для себе садимо, на продаж невигідно. Якщо і продають, то на «Привокзальному». Люди питають, але хочуть купити її по 3,50. По такій ціні нехай лежить у погребі, а весна покаже. А взагалі, поки сама всю не спробую, як готується, як зберігається, людям на продаж не пропоную.
— Чому частина не вродила?
— Я ж її брала для експерименту. Два сорти зовсім не зійшли. Як посадила, так і викопала. Припускаю, це через те, що різана була. Є сорти, які не можна перед посадкою нарізати. А нам же треба, щоб більше було, — сміється. — Знаю, що нашу гренаду і пікасо не можна нарізати.
Ось оце насіннєва, — кладе собі на долоню швейцарську бульбу червоного кольору. — Одна в одну, з червоними вічками.
У цьому році багато гнилої. І миші вже понагризали. Бо не можна лишати на вулиці більше ніж 10 днів. У цьому році з урожаєм не справляємося. Холодно стає, мишки ховаються, уже і кубельце навіть встигли зробити. Та наш Льолік справився, — показує на молодого =чорного кота, який ходить слідом за господинею. — Два дні тягав по двору.
А гниє, бо грунт стає підкисленим, — каже свою думку. — Раніше після збору картоплі траву згрібали на середину городу, палили. Попіл розсіювали по городу. У ньому азот, фосфор і калій. Зараз ми палінням трави забруднюємо екологію, палити заборонено. Тільки підпалиш, якась холера вискочить, поліцію викличе. Декілька років тому пообрізали дерева. Поставила мангал. Думаю, буду в ньому гілки палити, а попіл — на город, на грядки. У «ящику» ж палити можна, — жартує. — З тиждень «мангалила», та ну його, закинула те діло. Бажано, щоб земля від картоплі відпочивала років чотири. А хто ж у нас так робить? Максимум рік.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото автора

«Швейцарська картопля», — показує Алла Примаченко