«Шукаю людей під завалами та грибників у лісі»

Розповідь німецької вівчарки Зари про службу в ДСНС

— Мабуть, ковбасу нещодавно їла? — підбігає до мене вівчарка Зара, обнюхуючи мої руки чорним вологим носом.

— Було діло, — зізнаюсь. — Учора перед сном з’їла бутерброд із копченою ковбаскою ☺. А ти чим похвалишся?

— Я служу в ДСНС у Чернігові, в пошуково-рятувальному загоні. Моє завдання — шукати людей під завалами.

Щоденні обов’язки та… 12 кілограмів корму☺

— І скільки тобі платять? — перепитую.

— У місяць отримую 12-13…

— Тисяч гривень?

— Та ні, сухого корму! — уточнює. — Ще дають смаколики: сушені яловичі вуха, сухожилля. Інколи доводиться їсти кольорові таблетки та вітаміни, щоб не хворіти. Маю вагу 30 кілограмів.  Потребую дворазового харчування в теплу пору року і триразового — взимку.

— І форма у тебе є? — цікавлюсь.

— Авжеж! Шлея (щось типу нагрудного повідка). Видають навіть бахіли для лап, але вони не дуже зручні — сповзають.

Зара — німецька вівчарка. Народилася п’ять із половиною років тому в Одесі.

— Мою маму звати Буржу, а тата – Антлант. Після року поряд з ними я пішла на службу в ДСНС Одеської області. Там же я допомагала поліції. По сліду шукала злочинців. Змалечку мене виховували, як пошуково-рятувальну собаку. Щоб коли виросту, допомагала людям, — пояснює Зара.

Марина Сердюк з Зарою

«Мене викликають здебільшого вночі»

Чухаю ніс Зари. Поряд стоїть 23-річна Марина Сердюк, старша лейтенантка, начальниця пошуково-рятувального відділення Аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Чернігівській області, хазяйка вівчарки. Це вона допомагає мені говорити з Зарою, «перекладає».

— Я родом з Одеси. У Черкасах в інституті пожежної безпеки познайомилася з майбутнім чоловіком Євгеном Сердюком. Одружилися. І він поїхав служити в рідний Чернігів, пожежним інспектором, — каже Марина. — Мені ще рік треба було вчитися. Випуск мав бути в червні 2022 року. Однак через вторгнення нас випустили екстрено. І вже 6 березня в мене був перший робочий день. Направили на Одещину.

Запропонували посаду начальниці пошуково-рятувального відділення. Погодилася. Цуциків я люблю. Хоча батьки не дуже зраділи такому вибору. Вважали цю посаду непрестижною. Тоді ж мені і вручили Зару.  На той час я знала лише пару команд: «Сидіти!», «Лежати!». Згодом пройшла підготовку в кінологічному центрі.

Чоловік під час вторгнення був у Чернігові. Залучався на всі можливі виклики. Ми з Зарою переїхали до Євгена в листопаді 2022 року.

• Гав! — підтверджує Зара і виляє хвостом. — Євген мій друг!
• Так співпало, що в Чернігові була вакансія кінолога з собакою, а в Одесі навпаки – кінолога і собаку не могли взяти в штат, бо штатний розпис вже не дозволяв. Тож в Чернігів я перевелася на таку саму посаду. І Зару дозволили забрати з собою.

Марину Сердюк і Зару викликають на роботу, якщо в Чернігові трапився приліт, і під завалами опинилися люди. Так було 17 квітня нинішнього року, коли чернігівський готель «Профспілковий» зруйнували дві російські ракети «Іскандер». А ще вони розшукують тих, хто заблукав у лісі, тих, хто пішов з дому і не повернувся.

— Робота в нас ненормована,  — каже Зара. — Більшість виїздів, пов’язаних з пошуком людей, уночі. Ввечері їх починають шукати і коли не знаходять, то ближче до опівночі викликають нас.

17 квітня. Зара працює. Фото ДСНС

Біля живих прийнято подати голос

 На щастя, у Чернігові  більш-менш тихо, тож на завали я виходила лише раз, у квітні 2024 року. Під завалами ми з Мариною виявили тіло загиблого чоловіка. Рятувальники казали, що десь неподалік ще має бути жінка. Десь глибоко під цегляними  уламками, під стіною. Принюхувалася всюди. Запахів і пилюки навкруги багато. Пазухи у носі забиваються. Тож мені доводилося частіше відпочивати. Шукали тоді  на завалах близько шести годин.

Звичайно, я намагалася розшукати їх якомога швидше, а раптом хтось ще живий!

— Коли знаходить живих, починає гавкати. Коли тіла – стає поряд і мовчить. Або починає копати в тому місці, — каже Марина. — Передати тіло родині загиблого — це важлива і відповідальна справа. Мертвих теж потрібно шукати.

Тоді, 17 квітня, я бачила, що Зара втомилася і вже треба відпочивати. Але не було можливості в тих умовах, після ракетного удару. Та й сама Зара бігала на емоціях. Багато людей, техніки, нових запахів.

Чим глибше людина під завалами, тим більше часу потрібно, аби запах піднявся у гору і собака його відчула.

На ранок дістали тіла усіх 18 загиблих. Зара ще раз пройшла по завалах. Вона зупинялася весь час в тих місцях, де знаходили людей. Кров має насичений запах і довго тримається. Нюх у собак – восьме диво світу. Це підтверджують наукові дослідження. У людей в носі близько трьох тисяч рецепторів, які відрізняють запахи, у крупних собак – близько 358 тисяч!

За роки служби Зара виявила на завалах 14 загиблих. На жаль, після прильоту знайти живих – це рідкість, — зітхає Марина. — Часу є десь година після трагедії. А так швидко дістатися до місця іноді ми не можемо. Крім того, собак укачує по дорозі. Тож по приїзді їм треба додатковий час — відійти від дороги та сходити в туалет.

— Травми на службі бувають?

— На щастя, тільки раз. На завалі в Миколаєві Зара понюхала скловату. Носові пазухи забилися, почалося запалення.

Зара працює і пересувається обережно. Я знімаю з неї усе, навіть нашийник, щоб ніде не зачепилася.

Брат і сестра втекли від мами. Їх розшукали під ранок

Разом з Зарою у ДСНС служать Лапа і Тоша, їм вже по дев’ять з половиною років, Ака і Транс.  Їм близько двох років. Усі четверо — бельгійські вівчарки.

— Думала, що вже не доведеться шукали людей у лісі. Бо вже холодно. Лежить сніг, — ділиться Зара. — Аж ні. Наші люди продовжують шастати лісом і шукають гриби. Час від часу губляться. Так що робота мені і моїм друзям є завжди.

А ще разом з Мариною і її колегами ми постійно їздимо до діток у садочки і школи. Показую, що я вмію робити, а вони за це мене гладять і обнімають. Гав-гав. Дітки – це моя слабкість.

Одна дівчинка навіть попросила батьків, щоб їй на день народження подарували торт з моїм фото.

— Собаки-рятувальники не агресивні. Не кусаються. Можуть день сидіти біля дітей і не поворухнутися, аби їх тільки хтось чухав при цьому☺, — уточнює Марина.

А Зара хвалиться:

— Я і мій друг Тоша у 2024 році знайшли братика і сестричку, які втекли від мами і поїхали до батька на велосипедах у сусіднє село. Але втомилися і заснули вночі у ліску. Рятувальники шукали дітей всю ніч. Нас з Мариною викликали о першій ночі і за годину ми були на місці.

Я пронюхувала весь шлях, як вони їхали. Частково дитячий запах відчувала сильніше, ймовірно, діти злазили з велосипедів та трохи йшли пішки. Тоді я пробігла близько чотирьох кілометрів. Коли тривають такі довгі пошуки, ми міняємося з напарником кожні 10-15 хвилин.

Близько четвертої ранку діти знайшлися! Коли я втомилася, Марина взяла мене на повідець і я йшла поряд. Мене замінив Тоша. І буквально через кілька десятків метрів він помітив сплячих дітей! Став голосно гавкати, чим сповістив рятувальників, що виконав свою роботу. А як же тобі зраділа я! Підбігла до малечі, стала облизувати їх.

Але не завжди робота, пов’язана з дітьми, мені в радість. В минулому році був виїзд на озеро. На березі лежали речі дівчинки…

— Зара зробила декілька кіл навкруги і дала зрозуміти, що дитина у воді. Підійшла і мовчечки стояла, дивилася на воду. Такою поведінкою показала, що дитина там. І дійсно, за 20 хвилин рятувальники дістали тіло з води, — знову зітхнула Марина.

Коли зникла людина, які речі краще давати собаці, щоб вона взяла слід?

— Треба давати річ, яку носила людина. Не випрана. Головне, щоб до рук не брала інша людина. Тобто, щоб не змішувалися запахи. Рідко вдається знайти такі речі, — консультує Марина. — Був випадок, коли жінка дала річ зниклої дорослої доньки. На ній були відповідно запахи матері. І коли собака взяла слід, то вона спочатку повністю відтворила траєкторію пошуків батьків, тобто там, де ходила ця мати.

Тому, якщо виходить, прошу самій брати речі зниклих людей. Мій запах вона знає і виключає його при пошуках.

Зара вносить корективи:

— Мені досить раз обнюхати річ зниклої людини і запах крутиться в моєму носі, аж поки я не знайду те, що або кого шукаю. Лапа, Тоша, Еней працюють так само, йдуть на запах людей. Але відреагують лише на лежачих чи сидячих. Так вони навчені. Бо, як правило, людина, яка загубилася, заморилася і присіла чи прилягла відпочивати.

— Найбільша для Зари похвала, коли вона знайшла людину – це гра з м’ячиком та мої емоції. Ні про які смаколики тут мови йти не може, — впевнена Марина. — Не хочу, щоб вона для себе пов’язувала пошук людини з цим. Бо іншим разом при пошуку вона знайде собі їжу і буде радіти їй, а не шукати людину.

Де ще служать собаки?

1. В кінологічному центрі поліції Чернігівщини. Там їх 22.
2. На кордоні. Там їх 50.

— Службові собаки на кордоні – це не просто помічники, а справжні захисники, які день і ніч стоять на сторожі безпеки держави, — каже Галина ШЕХОВЦОВА, речниця Чернігівського прикордонного загону. — Разом з прикордонниками службу несуть німецькі, бельгійські, голландські вівчарки, спанієлі, фокстер’єри, лабрадори, ротвейлери, ретривери.

Напрями підготовки наших собак:

1. Пошук наркотичних засобів. Ці пси володіють унікальними навичками розпізнавання запахів і виявлення заборонених речовин навіть у складних умовах.
2. Пошук вибухових речовин, зброї та боєприпасів. Їх використовують для перевірки транспорту, багажу та об’єктів критичної інфраструктури.
3. Розшуково-штурмова робота. Собаки цієї спеціалізації допомагають у виявленні живої сили противника, забезпечуючи ефективність штурмових операцій.
4. Розшукова прикордонної служби. Задіяні у пошуку порушників кордону та розкритті злочинів на прикордонній території.
5. Мінно-розшукова робота. Навчання цих собак спрямоване на виявлення мін та вибухонебезпечних предметів для забезпечення безпеки особового складу та мирних громадян.

Кінолог Дмитро, пес Сем

Кінолог «Колобок», пес Юля

Кінолог Юрій, пес Альфа

Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки