Регіна Гусак і Артем Ракітін щотижня роздають тисячу гарячих обідів

— Вже скоро будемо, почекайте трішки. Затримується машина, — каже 45-річна Регіна ГУСАК, волонтерка, директорка Чернігівського навчально-реабілітаційного центру для дітей з особливими потребами №2, депутатка міської ради.

Вівторок, 9 квітня, 12:30. 30-річний Артем РАКІТІН, волонтер, військовослужбовець, під’їжджає до центру на джипі «Ніссан». У дворі чіпляє на фаркоп польову кухню. Везе обіди на парковку навпроти храму Усіх Святих Чернігівських, що поблизу ринку «Нива».

Ракітін — власник мережі кав’ярень «Rocket Coffee» у Чернігові. В жовтні 2023 року під час штурму на куп’янському напрямку втратив праве око. Після реабілітації волонтерить.

— Це мій мікрорайон, я тут виріс. Я знаю цих людей. Тому вирішив роздавати обіди, — пояснює Артем. — Звернувся до Регіни Гусак і її команди за допомогою, адже вони годували людей з початку вторгнення. Вона відразу погодилася.

— Спочатку думали роздавати обіди біля залізничного вокзалу. Але там на вихідних пригощає інша команда, — приєднується до розмови Регіна Гусак. — Та й нам зручно, «Нива» близько від нашого центру №2.

Польова кухня фірми «Керхер».

— Нова. В цьому році нам її подарували партнери з Норвегії. Працює на пропані (газ) або на електриці, також можна підключити  генератор. Ми робимо все на газу, — пояснює Регіна Вікторівна. — Підключається легко, куховаримо швидко. Хвилин за 40  обід готовий. В 2022 році готували на старенькій кухні, яку нам дали військові. Працює на дровах, і можна приготувати одночасно лише одну страву. В новій же можна приготувати більшу кількість порцій. Та відразу декілька страв. І перше, і друге, чай, каву чи компот.

Кухня важить три тонни. Щоразу допомагає вивозити Артем Ракітін.

Готуємо тисячу порцій. Все обробляємо під термопресом, тому у мікробів шансів немає.

У вівторок приготували рисову кашу зі свинячою тушонкою та піджаркою з моркви-цибулі. Крупу зварили у чотирьох алюмінієвих каструлях. Пересипали у два лотки з нержавійки в польовій кухні. На закуску солоні огірки або салат з вареного буряка. Компот із сухофруктів чи заморожених ягід.

— Кажуть, наші обіди найсмачніші. Займають чергу з восьмої ранку, — розповідає 58-річна Галина БОНДАРЕНКО, куховарка. — Кожного разу готуємо різне. Починаємо з сьомої ранку. Цього разу пішло 30 кілограмів рисової крупи, три кілограми цибулі, майже стільки ж моркви та 40 півлітрових банок свинячої тушонки. Додаємо спеції та зелень. Компотів варимо 60 літрів. З сухофруктів чи варення. Робимо з душею і по-домашньому.

— Якщо годувати людей картоплею, то на тисячу обідів мішків чотири треба перечистити вручну. Тому надаємо перевагу крупам. Адже Галині Бондаренко і Олені Токар, куховаркам, треба тричі на день готувати для вихованців нашого центру. При роздачі безкоштовних обідів допомагаємо я і Оксана Свириденко, моя заступниця, — продовжує Регіна Вікторівна. — Був експеримент, готували дві страви: ячневу кашу з зажаркою та макарони по-флотськи. Люди сварилися, ледь не побилися, бо не всім вистачило макаронів. Залишили таки приготування однієї страви.

За їжею приходять жінки та чоловіки за 60 років. Є і молодь. Мами з дітьми. Декілька двірників із сусідніх будинків.

— Якось військовий приходив. Прочитав про нас в інтернеті. Чоловік після поранення, його вивели поза штат. Отримує грошове забезпечення 500 гривень. Не така йому потрібна зараз допомога. Але раді, що хоч нагодували,  — каже Регіна Гусак.

— Вистачає тисячі порцій усім бажаючим?

— Так. Стають в чергу по другому, третьому колу. Десь 700 порцій роздаємо на місці, решту забирають додому у лоточках чи пакетах. Беруть скільки хочуть. Не тільки собі, а й лежачим сусідам. Назад нічого не веземо.

А ще куховарки центру №2 двічі на тиждень печуть по 300 булочок хлопцям на прикордоння. Вони привозять усі необхідні продукти, забирають теж самі.

Аби  було вдосталь продуктів, у центрі готові у літній період, коли вихованці будуть на канікулах, куховарити для чернігівців двічі на тиждень.

— Ми бачимо очі цих людей. Потреба в обідах дійсно є, — знає Регіна Гусак. — Був період, коли в місто завозили багато гуманітарних продуктів, зараз же цього практично немає. Пріоритети міжнародних організацій, які надають подібну допомогу, направлені на Сумщину і Харківщину.

— Звідки ж ви берете продукти?

— Приносять чернігівці, привозять з області фермери та підприємці. Бачать наші пости в інтернеті і звертаються, питають, в чому є потреба. А днями фермер з Дігтярівки Новгород-Сіверського району доставив овочі. З Сосниці привезли солоні огірки, моркву, буряк. Більшу фінансову частину закриває Артем Ракітін.

Тільки на закупку одноразового посуду (тарілка, стаканчик, ложка) на один виїзд треба майже дві з половиною тисячі гривень.

50 буханок хліба щотижня для нас випікають за свій рахунок  в піцерії «Ла Піца». Більше люблять білий, то замовляємо його.

Позашляховик з кухнею приїхав на місце роздачі. Черга вже вишикувалась. Дівчата швиденько розпаковують їжу, одягають фартухи, косинки та одноразові рукавички. Артем Ракітін прикручує ніжки до столиків. Запахло стравою.

— Прийшов вдруге. Дівчата годують смачно. Їжа, як вдома приготовлена,  — розповідає 68-річний Віктор НЕСТЕРЕНКО. — Ще тепла.

— Абьєденьє. Страви ситні, наче на природі приготовлені. Завжди м’яско трапляється. Одну порцію з’їдаю тут на місці. Ще у лоточку додому забираю. На два дні вистачає,  — каже 74-річна Ніна ПОЛУЛЯХ. — Приходимо з подружкою вже четвертий раз. Тут познайомилися. Тепер дружимо. Пенсії у нас мінімальні. Майже все «з’їдають» комунальні та ліки. Тож такі обіди нам необхідні.

Артем Ракітін пробирається за обідом поза чергою:). Тягнеться за шматком білого хліба та солоними огірками.

— Люблю скоринку. Кожного разу пробую, що дівчата приготували. Наш проєкт «Годуємо разом» працює вже два місяці. Кожного вівторка о 12 годині возимо обіди до храму Усіх Святих Чернігівських.

— Скільки власних заощаджень витрачаєте?

— Сім-дев’ять тисяч гривень на тиждень йде. Поки справляюся власними силами і за допомогою друзів.

— Може, Ракітін готується до виборів?

— А що, вже будуть вибори? — питанням на питання відповідає чоловік. — Волонтерити почав з першого дня великої війни. Евакуював з друзями з оточеного Чернігова близько 23 тисяч людей. Потім пішов захищати рідну землю. Отримав поранення. Чи це я до виборів тоді готувався?

Поки розмовляємо, дві жіночки у черзі почали сваритися, щось не поділили.

—  Дівчата, прошу тихіше. Ви бачите, у нас тут не кричать, — звертається до них Регіна Гусак. Вона вміє так сказати, що її відразу слухають.

Черга проходить швидко. За пів години народу майже немає. Хтось набрав їжу у лоточки чи пакети «маєчки» і пішов смакувати додому, хтось їсть тут же на місці. Для бажаючих пообідати на свіжому повітрі поставили чотири столики.

Скуштували і ми з колегами волонтерський обід. З’їли швидко.

Ольга САМСОНЕНКО, фото авторки

Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах проєкту «Близько до «нуля»: життя прифронтових громад» в партнерстві з порталом Gazeta.ua та журналом «Країна» за підтримки Free Press Unlimited.