П’ЯТЬ СЕКУНД У ПАСТЦІ. ДЕВ’ЯТИРІЧНІЙ ДІАНІ ЗАТИСЛО ГОЛОВУ ДВЕРИМА АВТОБУСА

27.07.2023 | Місто

— Два роки зусиль втрачено. Знову потрібно проходити з донечкою реабілітацію. Працювати з психотерапевтом, неврологом, психологом, — занепокоєна 37-річна Наталія ЖУКОВА, мати дев’ятирічної Діани. Працює в Чернігові сапером-рятувальником швейцарського фонду протимінної діяльності. — Донечка має вроджене рідкісне генетичне захворювання. Синдром Сотоса, тобто синдром церебрального гігантизму. У свої дев’ять років вона майже як я зростом, десь метр 58 сантиметрів. За останні пів року — плюс шість сантиметрів. Через хворобу виглядає дорослішою, на 12-13 років. Кожні чотири-шість місяців проходимо обстеження в лікарів.

19 липня о 20.45 Діана з мамою їхали автобусом на маршруті №21 «Олександрівка – Автозавод». Збиралися виходити на зупинці «Громадська». Не переконавшись, що вийшли всі пасажири, водій став закривати двері. Тіло дівчинки залишилося в салоні, голову стиснуло дверима.

— Коли Діанка спускається сходами, я завжди її підтримую під руку. У неї порушена координація руху. На зупинці виходили тільки ми. Кондуктора не було, пасажирів чоловік до десяти. Усе сталося миттю. Припускаю, що водій подивився на передні двері, що ніхто не виходить і не заходить, а на задні не звернув уваги. Дитина рушила вперед, нахилилася і двері затисли їй голову. На рівні скронь і очей. Я була позаду доньки,  схопилася руками за двері і тримала їх, як могла.  Секунд через п’ять Діанці вдалося вивільниться, двері відкрилися не одразу, — згадує жінка. — Вийшли, донька плакала, кричала,трусилася. Почервоніла, з’явився набряк на скроні, під правим оком, на щелепі.

Я дістала телефон, щоб набрати «швидку». Через обстеження, які ми проходимо час від часу, дитина боїться медичних працівників. Благала мене нікому не дзвонити і піти додому. Обдуривши, що телефоную хрещеному, з яким вона любить спілкуватися, набрала «102» (поліцію), коротко розповіла про подію та попросила вже їх викликати лікарів. Ми проживаємо поряд із зупинкою, тому послухала доньку і повела її  додому.

Забрали нас до лікарні. Лікарі поставили діагноз: забій м’яких тканин лівої скроневої області, гостра реакція на стрес. Турбує біль в оці. Але це ще минуло лише три дні. Лікар прописав заспокійливі препарати. Сказав поспостерігати за станом здоров’я впродовж тижня. Може, ще щось «вилізти».

— Мамо, у мене затискає в голові, — перебиває нашу розмову дівчинка.

— І так уже третю добу дитина скаржиться, — продовжує Наталія. — Першу ніч не спали взагалі. Кричала, плакала. Стала заїкатися.

Аби ви тільки знали, скільки сил і грошей вкладено в дитину. Могла б купити декілька квартир, але я вибрала вкласти у здоров’я моєї кровинки. Лікарі казали, вона не буде розмовляти. А ми все для неї зробили. Мовлення і координацію налагодили, дитина успішно проходить навчання в школі з однолітками. Але, якщо розговорити, то ще буде відчуватися затримка психічного розвитку. З початком великої війни переїхали в Чернігів з прикордонного села Добрянка, Ріпкинщина. Чоловік, тато Діанки, — військовий. Нашому старшому сину 14 років.

— А що водій?

— Років 55-60 йому. Розгубився, рознервувався. Постояв десять секунд і поїхав. З автобуса навіть не виходив.

Уже пізно ввечері, коли ми були в лікарні, зі мною зв’язався чоловік, представився юристом компанії-перевізника. Сказав, що водій вину визнає і теж тяжко переживає цей момент. Водія та автобус знімають з маршруту. І що він хоче зустрітися з нами наступного дня, 20 липня. Приїхав на тому самому автобусі і вже з кондуктором. Сказав, що Діана попала в сліпу зону. І тому він її не побачив. Але яка ж сліпа зона на задніх дверях? Діана висока, її було добре помітно. Став жалітися, як йому важко. Спитав, що треба.

Я йому розповіла, що дитина з особливими потребами. Що голову нам треба берегти якнайбільше, і вона якраз постраждала. Медики радять також пройти обстеження голови не тільки в Чернігові, а й у Києві. Водієві показала виписки зі столичної клініки, де вказана вартість необхідних діагностичних процедур. Плюс психологічні послуги. Додала ще дорогу в два кінці для нас обох. Вийшло 17800 гривень. Цю суму я і попросила. Це гроші тільки на обстеження після травми, про подальше лікування й мови не йшло. Водій здивувався такій великій сумі, сказав, порадиться  з керівництвом і юристом,  набере наступного дня. З того часу тиша.

— З мамою зустрічався, вибачився. Усе, як положено. Усі інші питання до юриста, — коротко відповів Юрій, водій автобуса.

— Як там усе було, з’ясовують поліцейські. Проводиться перевірка, — відповів 46-річний Валентин РУДЕНКО, юрист ДП «Пассервіс», яке обслуговує маршрут №21.

— Які будуть виплати постраждалій?

— Процедура, передбачена законодавством, одна-єдина для всіх. Автобуси і пасажири застраховані. Тому відшкодування може отримати будь-який пасажир, який отримав травму. У цьому випадку страхова компанія повинна відшкодувати 320 тисяч гривень. Від учасників, а це також вважається ДТП, бо постраждала людина, потрібно зібрати документи. Від потерпілих треба виписки з лікарні. Перевізник упродовж трьох робочих днів має сповістити страхову про ситуацію, що сталася. Ми це і зробили. Також додатково страхова може відшкодувати потерпілій особі  моральну шкоду.

* * *

— Відкрито провадження за статтею 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», — повідомила 31-річна Наталія СЛАБЕНЯК, речниця Головного управління Нацполіції області.

Ольга САМСОНЕНКО

Діана та Наталія Жукови. Фото Ольги Самсоненко

Пошук по сайту