Ольга Люліна відкрила «Олабах», щоб працювали бахмутці
Головна » Місто » Ольга Люліна відкрила «Олабах», щоб працювали бахмутці
23.12.2024 | Місто
Зліва направо: Руслан Малиновський, кухар, з Ольгою Люліною, власницею «кіоску» з шаурмою та млинцями
Ольга ЛЮЛІНА з Бахмута отримала грант від держави в сумі 250 тисяч гривень на відкриття власної справи. У Чернігові. Щоб у закладі працювали переселенці з Бахмута. У рідному місті Ольга з матір’ю були власницями кафе.
У Чернігів Ольга Люліна приїхала в кінці серпня 2022 року.
— Сини Данило й Михайло в травні 2022 через сильні обстріли евакуювалися в Кривий Ріг, — каже Ольга. — Я з чоловіком Олексієм залишалися вдома.
У матері був бізнес з 1991 року. Магазини, пивна база. Останні 10 років розвивали сімейну кафе-піцерію «Маяк». У нас замовляли банкети, був літній майданчик з живою музикою.
За рік до повномасштабного вторгнення вирішила спробувати відкрити щось своє. Почала з кіоска, де готувала шаурму, біляші. Називався «Хайпай». Тобто «привіт, пиріжок». Бахмутці жартували: «Хапай і тікай».
Олексій Люлін у Бахмуті працював головою ОСББ.
— Тим, хто не виїхав, до останнього роздавав гуманітарну допомогу. Усе казав: «Олю, Бахмут — фортеця. Нас укріплювали вісім років. Нас не здадуть».
Від сильних обстрілів у мене почалися панічні атаки, мігрень. Запропонував поїхати на день народження до племінника. У Кам’янське, недалеко від Бахмута. Три дні орендували там квартиру. За добу платили дві тисячі гривень. Відпочили, передихнули і зрозуміли, що з Бахмута треба виїжджати. Але куди? Запропонували житло в Дніпрі. За 15 тисяч гривень у місяць. А ще треба було рієлтору 15 віддати і завдаток за останній місяць. 45 тисяч гривень! Чоловік повернувся в Бахмут. А я поїхала в подорож. До дітей, до подруги в Київ, до матері. Вона на той час уже перебралася до брата в Чернігів.
У Чернігові збиралася лише погостювати. Вийшла біля філармонії. З одного боку — кафе, ресторани, з іншого — Алея Героїв. Усе зелене, у квітах. Людей море. Не могла надивитися. У Бахмуті останнім часом вулицями літали тільки порожні пакети, як перекотиполе, як у пустелі.
Того ж дня почала шукати тут квартиру. Коли побачила ціни, не думаючи, орендувала першу, що трапилася. У центрі за п’ять тисяч гривень у місяць. Договір підписала, не читаючи. Прожила півтора місяця, і тут звільняється квартира дядька. Дозволив жити безкоштовно. За два тижні попередила власницю, що з’їжджаю. Але гроші за останній місяць вона повернути відмовилася. Сказала: «Читайте уважно договір. Ви повинні прожити пів року». Це був єдиний неприємний момент. Навчило мене. Тепер документи читаю уважно.
Почала шукати роботу. Ходила на співбесіди. Не брали. Давали зрозуміти, що я вже пожилий елемент, — жартує. — Та завдяки їм у мене з’явилася своя справа, і тепер я наймаю людей.
У лютому 2023 року чоловік виїхав у Краматорськ, у Бахмут уже не пускали. Останніх бахмутців вивозили 5 квітня. Пів міста зайняли вагнерівці. Бабусі-дідусі відмовлялися їхати, навіть коли вагнерівці наставляли на них автомати. Плакали, хотіли бути в своєму домі. Не хотіли лишати майно.
У той час я задумалася, як виживати в Чернігові. Часто проходила через Центральний ринок. Усе дивилася на пустуючий ларьок. Зайшла в адміністрацію. Директор каже: «Хочете, здивую? Позавчора його взяли в оренду, а сьогодні принесли ключі. Передумали».
У Бахмуті я хотіла робити мегамлинці з різними начинками. А чернігівці просять шаурму. Смачні лаваші були у вірменів, але дорогуваті. Почала робити сама. Перепробувала купу рецептів. Експериментувала з начинками. З’явилися постійні покупці.
Почала готувати фарш в тісті. Щось схоже на чебурек. Пригостила дівчат, які ковбасою торгують. Наступного дня прийшли знову. Що таке базар? Сарафанне радіо. Почали питати, а як називається ця страва? І не шаурма, і не чебурек. Моя, вигадана страва. Хотілося пов’язати з назвою Бахмута. Згадала, як були в Іспанії. По їхньому привіт — ола. Так і народилася назва «Олабах» — «Привіт, Бахмут». Назвала так страву і свій ларьок.
Почали дзвонити дівчата, які працювали в мене в Бахмуті. Помоталися по Україні. Ні родичів, ні роботи. Запросила до себе. Донька Настя з матір’ю Наталією, Тітови. Орендувала їм квартиру, заплатила за неї.
Подруга запропонувала написати на «єРоботу». У лютому так і зробила, з розрахунком на двох найманих працівниць — на Настю й Наталію. Доки чекали гроші, Наташа потрапила в лікарню. Настя почала працювати. І вона потрапляє в лікарню. Як мені було образливо. Але що поробиш. Ларьок на Центральному ринку довелося закрити.
Зараз в «Олабасі» в Ольги штат із шести співробітників та співробітниць. Працюють три через три. Перебралися в інший мікрорайон міста, на проспект Левка Лук’яненка.
Відкрита кухня. Видно, як готується страва. Ольга каже, що всі продукти завозять кожного дня. Вона проти заготовок. З’явилися постійні постачальники. Є й доставка від «Олабаху».
— Шаурми 100 штук за день точно продаємо. Для військових — знижка 10 відсотків. Клієнт — найдорожчий гість. Не хоче білий соус, просить червоний — кладемо. Не хоче помідорів — більше капусти. Робимо асорті з м’яса. Стандартна рецептура є, але найголовніше — рецептор клієнта, — каже Ольга. — На роботу беру всіх, хто хоче працювати. Прийшла Ірочка Суботіна, теж з Бахмута. Каже: «Мене ніхто в моєму віці не візьме». І покотилася сльоза. Сиджу, думаю: «Ольго, будь людиною, прийми». Вона так працює, що мені далеко. А мій чоловік тепер на заготовці тіста.
У Чернігові відчуваю себе своєю. З’явилося багато друзів. Планую розширити бізнес. Тепер Ольга підшукує нове приміщення для розширення бізнесу в центрі.
