ОЛЕКСАНДР ВАЛЕНТЕЙ ВІДБУДУВАВ РОЗБИТИЙ ДІМ І ПІШОВ У ЗСУ

7.09.2023 | Місто
52-річний Олександр ВАЛЕНТЕЙ живе у Вознесенському (Ульянівці) під Черніговом. Село було в окупації, там стояли росіяни, звідти намагалися наступати на Чернігів, через Новоселівку.
Дім Валентея єдиний на все село, куди прилетіли міни. Вигорів повністю. Не чекаючи допомоги від держави, благодійних фондів, Олександр за пів року відновив житло і пішов у ЗСУ.
Про події півторарічної давності нагадують побита тротуарна плитка у дворі, посічений сайдинг на сараї, побита металочерепиця на даху. Дірки у вікнах.
Про руїни ще й досі нагадують купи будівельного сміття, що лежать біля двору.
Двоповерховий дім обкладений новим сайдингом.

Несли покійника ховати, поставили труну, допомагали гасити

— Прилетіло 11 березня 2022 року о десятій ранку, — згадує Олександр Валентей. В телефоні показує фото руїн своєї оселі. — Ми тоді ночували в погребі. Зранку вийшов надвір, стояв біля хвіртки, біля собачої будки. Дружина з донькою, онуком і зятем були в домі. І тут прилетіло чотири міни. Одна впала в город. «Зарилася» в силосну яму. Пощастило, що не вибухнула, бо гаражу теж не було б. Інші міни полетіли на дах будинку. Почало горіти, мої вибігли на вулицю. У цей час односельці несли мимо нас покійника на кладовище. Побачили пожежу, поставили на дорозі труну і допомогли гасити. Чоловік 15. Електрика у нас в селі була, качали насосом воду зі свердловини.
Міни були наші. росіяни позаймали будинки в центрі села, біля церкви. Їздили по центральній вулиці і звертали в бік лугу. З кулеметів обстрілювали Новоселівку, Чернігів. Скоріш за все, наші їх помітили і відбивалися. Але трохи промазали. У мене немає жодних претензій до військових.
Отак виглядав дах нашого дому наступного дня, — показує обгорілі руїни на відео. У коментарях на цьому відео не стримується: «Привіт «браттям білорусам», це була моя підводна рушниця «Каюк», зроблена в білорусі. Кому каюк, хрін його знає. Начувайтеся. При нагоді передам «привіт» друзям, з якими я у новому уренгої (росія) провів більше п’яти років».
— Рушниця була авторська, не дешева, — пояснює Олександр. — На другому поверсі у мене була спортивна зала, там вона зберігалася. Гардеробна була, костюми для підводного плавання. Дві пари дорогих лиж. Спортивні, ділові костюми. Вигоріли всі речі на 99 відсотків. Коли починаєш рахувати в грошах, сума солідна виходить, шкода. А потім думаєш: нащо те все треба, якщо у тебе одна нога? Вижив, цілий — радуйся. Це все до мене дійшло, але не швидко.
Сміття лежить під двором. Місцева влада не забирає і мені ніколи цим займатися. Приїду у відпустку, буду прибирати. А ось оце залишки снарядів, — несе дві залізяки.
Квартиру в Чернігові Валентеї продали і в 2012 році купили дім у Вознесенському. На цій вулиці всі будинки були однакові. Площею до 100 квадратів. Держава збудувала для чорнобильців-переселенців з зони радіаційного забруднення. Після влучання і пожежі від дому залишилась тільки коробка.
— До повномасштабного вторгнення я був головним інженером на «курнику», до цього працював заступником в державній компанії «Укрнафтогазвидобування», у філії під Харковом, — говорить Олександр. — Перед російським наступом їздив до товариша у Швейцарію, три тижні побув, додому повернувся на початку лютого 2022 року. Нікуди не виїжджали, сиділи вдома.

І готував сам, і дошки прикручував, ще й город посадив

— Як тільки росіяни вийшли, у квітні почав відновлювати дім. Спочатку шукав будівельні матеріали, точніше, що залишилося на складах. Бо нове в Чернігів тоді ще не завозили. Дзвонив знайомим, таке сарафанне радіо було. В травні вже почали виганяти стіни. Все робив сам, допомагав знайомий, Сашко. Родом з Рудки. Жив у мене в бані. Товаришу, звісно, віддячив грошима. Але це були умовні кошти. Нікого не наймали, бо за це також треба платити, — пояснює своє рішення. — Після деокупації жінка потрапила в лікарню зі стресом. «Швидку» викликали. Через тиждень поклали в районну лікарню з високим тиском. Три тижні лікувалася. А потім пішла купувати таблетки, оступилася, ногу зламала. Ще три тижні в гіпсі просиділа. Мені весело тоді було: собаці готуй, Сані готуй. Ще і собі щось треба перекусити. І город засадили, 14 соток. Я тоді вже передній привід вмикав, від втоми рачки повзав ввечері.
Дружина одужала, з подругою поклеїли шпалери.
Відновлення будинку обійшлося десь 15 тисяч доларів. Грошима допомагали родичі, щось позичив. До повного відновлення, звісно, далеко. Найголовніше зробив, дріб’язкової роботи ще багато. Вивів наново коробку, відновив перший поверх, аби можна було жити. На другому ще нічого й не починав. Але на зло ворогам планую відновити.
У новому будинку Валентей з родиною перезимував, а у квітні цього року пішов добровольцем у ЗСУ, підписав контракт. Чи поїхав «на юга», не каже. Але по ньому видно, що реально воює.
— Ворота гаража побиті дрібними уламками. Міняти грошей немає. Задув дірочки монтажною піною, пофарбував коричневою фарбою, — робить екскурсію двором. — Якби ми в той день стояли біля входу в погріб, нас би в живих не було. Все навколо побите уламками. Сайдинг на сараї треба зривати і купувати новий. Двері побиті. Лише за сайдинг, прикинув, треба віддати 500-600 доларів. І гроші, і робота, і час. Бо це все спершу треба розібрати. Дах побитий, заклеїв спеціальним скотчем. Щоб нічого не нагадувало про події лютого минулого року, треба ще щонайменше п’ять тисяч доларів.
У Вознесенському стояли російські війська. Але чи було село в окупації, вирішується офіційно на рівні Верховної Ради, — ділиться знаннями. — Поки рішення, що ми були в окупації, немає. Я так розумію, потім президент підпише документ. Наша область була в окупації місяць, тиждень і день.
— Новоселівка постраждала найбільше, волонтери, представники влади, закордонні фонди допомагали з будівельними матеріалами, робочою силою.
— Це вже вони почали їздити, коли у мене було відбудоване. Коли я звернувся до киселівської влади, сказали: «Ти відбудувався, нащо тобі матеріали?» А раніше мені ніколи було їздити просити. Обирав: або мінімум дві години витратити, щоб дві дошки прикрутити, або в цей час шукати, вибивати матеріали. Часу було шкода. Але представники влади знали, що будинок розбитий. Лише один будинок на все село.
— Комісія, яка фіксувала пошкодження, приходила?
— Коли я працював в «Укрнафтогазвидобуванні», у мене була робота з документами. Уявляю, як це повинно відбуватися. Комісія, яка фіксувала пошкодження була створена, в неї входили представники Киселівської територіальної громади. Зафіксували, описали, що пошкоджене. Все задокументовано в поліції, СБУ. Є дані, що будинок занесений в реєстр пошкоджених. Але скільки це пошкоджене коштувало і хто коли буде виплачувати — невідомо. У когось дах був з металочерепиці, у когось — шифер. Хтось клеїв дорогі шпалери, у когось стіни були пофарбовані масляною фарбою. Хтось робив ремонт три роки тому, а хтось 25. Думаю, виплата колись буде. У нас багато майна пошкодженого. Починаючи від приватних будинків, квартир, автівок, закінчуючи підприємствами: великі, малі, державні, приватні. І всі чекають грошей. А де в цей час жити, що робити? Моя відповідь — треба діяти.

10 з нуля, більше 300 частково пошкоджених відремонтували

— Аби свого часу скоріше закінчили возити банки з тушонкою і взялися за строймат, уже і Новоселівка, й інші приміські села, і околиці Чернігова не виглядали б як руїни, — каже свою думку 37-річний Андрій ГАЛЮГА, голова громадської організації «Бо Можемо». Відновлюють розбиті приватні хати, розбирають завали. — Підтримую власників пошкоджених будинків, які не чекають, поки їм щось привезуть, а роблять.
За півтора року відбудовано чимало. Особисто ми допомогли відновити з нуля десять будинків точно. За 300 будинків, що були частково пошкоджені, перевалили давно.
Є знайомі, у яких були великі за квадратурою будинки. Зараз за власні гроші відбудовують менші, енергоефективніші. Також думають, чи не купити натомість квартиру.
Переконаний: компенсацію на відбудову треба надавати індивідуально. Зараз працюючі годують тих, хто нічого не хоче. Людина у трикімнатну квартиру прописує бабусю і отримує субсидію, а сама їздить на «Лексусі» і каже, що я постраждала, постав мені вікна, — не стримує емоцій Галюга. — Наше суспільство буде жити погано, поки вважатиметься крутістю всіх намахати або порішати. Моя мета показати іншим, що зробити щось самостійно можна.
Так само і з гуманітарним будівельним матеріалом. Біля деяких руїн газоблоки вже рік стоять. Нащо давати, якщо знаєте, що людина відбудовувати не збирається? Можна привезти тим, хто шукає і не чекає. Пішов другий рік, і люди знайшли тимчасове житло, деякі живуть в модульних будинках і досі не можуть вибрати, йти до розумних чи до гарних. І грошей немає, щоб відбудувати, яке було, і меншого не хочуть. Дуже часто така історія з людьми старшого віку. Всі їм патріотично-пафосно розказують, що ми все відновимо, а по факту не так. Згадайте Другу світову війну. Хто після неї відновлював приватне житло? Хтось роздав із чемодана гроші і всі все купили? Ні, самі старалися. Можливо, щось давала держава. Але людина працювала на заводі, а після роботи відбудовувала.
Якщо завали розбирають волонтери «Бо Можемо», власники працюють і у себе вдома, і долучаються до роботи на інших майданчиках. Якщо ми допомагаємо відбудовувати дім, з власником домовляємося, щоб він приймав активну участь. Бо ми не працюємо за тебе, ми допомагаємо.
У середньому родин по десять може бути. Це мало. Масштаби невеликі. Бо ця тенденція не цікава. Кажуть: «Друже, не напрягайся, подивись телевізор, все добре, скоро переможемо, будемо святкувати, а потім зайдуть інвестори і все відбудують».
— Чи можна зараз відбудуватися за допомогою гуманітарних матеріалів?
— Так. Ми зараз допомагаємо з відбудовою, де все закуплено за гуманітарні гроші. Новоселівка відновила всі розбиті дахи.
* * *
До повномасштабного вторгнення в Киселівській громаді проживало до восьми тисяч людей. Офіційно прописаних — 6,5 тисячі. У громаду входить 15 сіл. Під час бойових дій постраждали в Стасях, Терехівці, Товстолісі, Вознесенському. Найбільше дісталося Новоселівці. Із 363 домогосподарств повністю зруйновано 147 будинків.
* * *
У Киїнській громаді, теж під Черніговом, повністю зруйновано 68 будинків.
— І тільки 10 відновили, — розповів Андрій ГОЛОВАЧ, голова громади. — Це стіни, дах, частковий ремонт. Відбудувала і вже зимувала Тетяна Петрик. Її будинок був під нуль, чоловік загинув, прикриваючи собою внука. Жінка самостійно шукала волонтерів. І вона волонтерила, шила військовим форму. Завали розбирали працівники ДСНС, сусіди, родичі. Комунальне підприємство вивозило сміття. Сільрада давала будівельні матеріали, які нам завозили благодійні організації, щось ми купували. Інші наші жителі теж не в змозі відновити будинки самостійно за власні гроші. Чекають компенсації за зруйноване житло від держави.
Юлія СЕМЕНЕЦЬ
Фото автора і з архіву Олександра ВАЛЕНТЕЯ
На знімках: Олександр, дім після прильоту, уламки, що прилетіли