ОЛЕКСАНДР ХОРОШОК, ХІРУРГ, ВРЯТУВАВ ОНУКА МЕРА ГОРОДНІ АНДРІЯ БОГДАНА

17.08.2023 | Місто

Олександр Хорошок врятував трирічного Андрійка, який 5 серпня випав з вікна квартири на шостому поверсі 17-поверхівки, що на Масанах у Чернігові. Коли чоловік підбіг, дитина не дихала.

— Я якраз був у відпустці, — розповідає 16 серпня першого робочого дня 34-річний Олександр ХОРОШОК, дитячий лікар-хірург відділення планової та екстренної хірургії Чернігівської дитячої обласної лікарні. — У суботу, 5 серпня, у дитячій студії «Шпак» зібралися сім’ї лікарів-колег і наші діти. Святкували день народження одного з малюків. Підвальне приміщення «Шпака» якраз у тій 17-поверхівці. У нас було гучно: музика, аніматори. Медсестра Світлана з лоркабінету вийшла на вулицю, аби поговорити по телефону. Аж тут забігає, кличе мене: «Швидко сюди!» Було десь 19.35-19.45. Добре запам’ятав, бо аніматорська програма була до 20.00. Якраз починалося фінальне шоу і вручення подарунків.

Я вискочив. Можливо, за часом усе відбувалося дуже довго, а для мене це було ось так, — клацає пальцями, — секунди. Хлопчик лежав на клумбі з квітами. Десь чотири на чотири метри. А навколо все заасфальтоване. Господь Бог зберіг цю дитину. Подушечку підстелив, як кажуть.

Дитинка впала лицем вниз. Поряд уже була дівчина в цивільному. Сказала, що вона працівник поліції. Перевернула хлопчика на спину і оглянула. Дитинка була синя. Здавалося, що вже не дихає, пульсу немає. Я перевірив. Звільнив дихальні шляхи. У ротику була кров, земля.  Почав робити штучне дихання і масаж серця. Усе робив на автоматі, як мене вчили. Пульс з’явився на другій хвилині. На третій хвилині задихав. Дихав через раз.

Народу зійшлося повно. Підбіг якийсь чоловік і почав розганяти. Підійшли нацгвардійці. Потім вибігла мати хлопчика. Нацгвардійців попросив забрати її, бо вона тільки заважала б. Її можна зрозуміти, була істерика, крики.

Підбіг ще один лікар. Поклали малюка в рівне положення на бетонне покриття, аби не рухався. Приїхала «швидка». Дали їм рекомендації: комірець на шию і горизонтальне транспортування, бо не знали, які в нього травми. Поки везли, ми зідзвонилися з нашою реанімацією. Спеціалісти вже чекали і були готові приймати в реанімаційну залу.

За моєю малечею приглянули колеги. Скільки часу минуло, не знаю. Тут я на святі, тут таке з дитинкою, і тут я вже вдома. Наступного дня подзвонив у лікарню, аби запитати, як дитинка. Бо вже повинні були зробити обстеження і дообстеження. Це політравма, забій легенів. Зупинка серця і дихання було рефлекторним. Ударився і все зупинилося.

Родом я з Куликівки. У 2006 році вступив до елітного першого медичного факультету по лікувальній справі університету імені Богомольця. Коли доходило до шостого курсу, хотів отримати саме хірургічну спеціальність. Після навчання, у 2012 році, прийшов в обласну дитячу на інтернатуру, це єдине місце роботи і один запис у трудовій.

— Хтось із родичів Андрійка зв’язувався з вами?

— Так, мама дзвонила, дякувала.

— Перший випадок, коли рятуєте дитинку від падіння з висоти?

— Так. Щодо надання медичної допомоги в екстремальних умовах — ні. На зміну заступив 26 лютого минулого року і змінили мене тільки 9 квітня. На той момент у лікарні було три хірурги: я, Анатолій Вороченко і Сергій Ярмак, завідуючий. Третього березня, після авіанальоту на Чорновола,  до нас привезли одномоментно більше 40 постраждалих. Надавали першу медичну допомогу, а «швидкі» вже потім розвозили їх по лікарнях.

Багато травм у дітей було від  касетних обстрілів. Хлопчик Даня Авдієнко біля «Градецького» потрапив під такий, складна операція на черевній порожнині. Снаряд зробив вісім отворів у кишківнику. Операційна на першому поверсі, усе мішками закладено. На проспекті Миру лягають снаряди, ми оперуємо. З ліхтариками, генераторами. Слава Богу, з животом у Дані зараз усе добре.

Коли приїхали поліцейські, допитували свідків, — повертається до подій 5 серпня, — вияснилося, що малюк обперся об москітну сітку. А вона випала.

Я не знаю, який у дитини зараз остаточний діагноз, не знаю, як саме лікували. Але сказали, що голова і спина цілі. А це найважливіше!

Чи вважаю я себе героєм? Ні. Це мій обов’язок. Клятву Гіппократу ніхто не дає, це все брехня і піар. Клятву лікаря ми даємо. Я лікар. А герої зараз — це хлопці на фронті.

 

«Він наш третій хрещений»

— У нас вже є два хрещених. Лікар, який врятував онука, буде третім, — сказав дідусь хлопчика Андрій БОГДАН, мер Городні. — Лікарі обстежили малюка. На одній ручці перелом не побачили, а на другій виявили одразу. Без зміщення. Шия, голова, хребет, ноги цілі. І всі органі також цілі. КТ показало перелом щелепи. Важко говорити, погано їсти. Але говорить, ми його розуміємо, бо знаємо його дитячу мову. Їсть ложечкою, через трубочку. Рухається. Сидить на ліжечку, дивиться мультики. Усе пам’ятає.

Вийшло дуже погано, але дуже пощастило. Мабуть, у нього гарний янгол-охоронець і дай Бог, щоб він вів його по життю. Донька Надя зараз постійно в лікарні з онуком. У лікарні треба пролежати мінімум три тижні. Поки не зростуться кістки на щелепі і на ручках. Медики роблять все необхідне, вони молодці.

— Кажуть, батьки назвали сина на вашу честь.

— Мабуть так, але вони самі так вирішили, я не наполягав. Це єдиний мій онук.

Можливо, допомогла ця москітна сітка. Але зіграли й інші фактори: упав на клумбу, поряд був лікар. Ми йому дуже вдячні, телефонували, він зараз у відпустці.

— Уже вийшов, перший день на роботі.

— Обов’язково його знайду.

Коли це все сталося, узяв відпустку на тиждень і майже постійно був у лікарні. На вихідних їздив провідувати, зараз вийшов на роботу. Але, коли по роботі буваю в Чернігові, заїжджаю.  Лікарі сказали, вирішальними були перші чотири-п’ять днів. Уже більше тижня минуло. І, тьху-тьху, усе йде на краще. Будемо сподіватися, що скоро бігатиме. Не дай Боже нікому такого пережити. Донька стрес отримала величезний, як мати. Коли це сталося, втратила свідомість.

Виховує онука гарно, завжди водить його на всілякі заходи, фотосесії. У той день на Масанах було свято. І вони збиралися йти на вулицю. Вікна завжди закривала. Навіть поставила спеціальні дитячі заглушки, аби дитина сама не могла їх відкрити. Того дня була спека, 30 градусів. Відкрила, аби провітрити. Вони вже дійшли до дверей і якраз на майданчику заграла музика. Онук її почув і почав кричати: «Мамо, покажи». Донька каже: «Зараз підемо на вулицю і все побачимо». «Ні, покажи». Узяла на руки, піднесла до цього вікна, тримала його однією рукою. А він обперся на ту сітку і одразу пішов. Долі секунди.

— Кажуть, у вас темна полоса, нещодавно в кабінеті знайшли ще й пристрій для прослуховування.

— Мені не до цього було. Це сталося того тижня, коли був у відпустці. Працівники робили ремонт, ремонтували опалення, знайшли щось таке. Викликали поліцію, це приладдя забрали. Хто поставив і для чого, не знаю. Є органи, нехай розбираються.  Я відкрита людина, ніяких секретів у мене немає, незаконним нічим не займаюся.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ

Олександр Хорошок. Фото Юлії С еменець