Оксана Голубова

Оксана ГОЛУБОВА — відома чернігівська рестораторка. У цьому бізнесі 27 років. Починала кар’єру адміністраторкою в кафе. Зараз власниця мережі ресторанів. Допомагає іншим рестораторам відкрити бізнес, розробляє ідеї майбутніх закладів. 

П’ять років працювала за мінімальну зарплату

Пані Оксана згадує свої перші роки роботи в ресторанному бізнесі з усмішкою. Каже, це було здобуття досвіду. П’ять років працювала адміністраторкою в одному з місцевих кафе за мінімальну зарплату.

— Грошей не вистачало, — згадує Оксана Голубова. — Дівчата-офіціантки за зміну на чайових заробляли більше, ніж я за місяць. Але в мене була мета — стати рестораторкою.

У 25 років підлеглі називали мене Оксаною Михайлівною. Тоді мене це тішило, а зараз я розумію, що це не головне.  Тоді мені було всього мало, всього хотілося. Здавалося, що можу звернути гори.

Коли я зрозуміла, що в тому закладі вчитися більше нема чому, звільнилася. Увесь набутий в «Етуалі» досвід я вклала в розвиток нового проєкту — нічного клубу. На той час у мене народилася друга дитина. У «декрет» пішов колишній чоловік, допомагала мати. Мені було важко, зник драйв, як на початку. Але я не здавалася.

Керуюча партнерка

— Я шукала великий проєкт, — розповідає про наступний етап життя Оксана Голубова. — Запропонувала свою кандидатуру в якості керуючої власнику готелю «Градецький». З часом Юрій Тарасовець запросив мене стати співвласницею закладів. Це була маленька частка в проєкті, що з кожним роком зростала. Я була керуючою партнеркою. Він — інвестор. Це був найкращий досвід, коли я співпрацювала з кимось.

Юрій Тарасовець. 2020 рік

Оксана Голубова працювала і вдень, і вночі. Виховувала двох дітей. Готова була спати по три години на добу, тільки б досягти своєї мети. Але іноді обставини бувають сильнішими. Через «ковід» довелося закрити ресторан «Бібліотека».

— Почався коронавірус. Були обмеження щодо режиму роботи, триманню дистанції. Тоді мені здавалося це правильним рішенням — закрити. Зараз розумію, що подібного закладу в місті не вистачає.

Коли працюєш в одній сфері і щось починає йти не так, можеш втратити одразу все. Я вклала себе, гроші в один вид бізнесу і мене інколи це страшить і бентежить. Зараз такий час, коли початківцю не треба відкривати одразу три ресторани. Паралельно це може бути перукарня чи інший вид діяльності. Озираючись назад, саме так і робила б.

«Хмільне м’ясо» Оксана Голубова відкрила після деокупації області.

— Люди завжди їдять м’ясо і п’ють пиво. Така й концепція. Не тому, що я ризикнула. А тому, що не було вибору, — продовжує. — Мені треба було заробляти гроші. Є родина. Треба працювати, аби жити на тому рівні, до якого звикла. Приміщення простоювали. Частину довелося здати в оренду. Першою відновили кав’ярню «Бон Амі». Готували обіди за 100 гривень. Не вистачало кухарів та офіціантів. Працювали я, сестра, старший син, мати і кухар. На рівні з усіма мила посуд, прибирала. Не вмію гарно обслуговувати, як це роблять офіціанти, але брудний посуд приберу. Або помию підлогу. Три місяці вдома вечорами-ночами випікала торти, бо не було кондитера. Я гнучка, підлаштувалася під реалії.

Рестораторка каже, що з командою щастило. Знаходила людей, які хотіли працювати. Сама придумувала назви закладів. Розробляла дизайн.

З початком повномасштабної війни могла виїхати за кордон, але не захотіла лишати родину та й не бачила перспективи.

— На що я можу розраховувати за кордоном? Мити підлогу можу і в своєму закладі, — жартує. —  Починати все з нуля?

«Знаннями треба ділитися»

— Треба ділитися як ризиками, так і досвідом, грошима та успіхом. Чим більше ділишся, тим більше повертається, — вважає Оксана Голубова.

Підприємиця радо ділиться своїм досвідом з іншими.

— Мені подобається говорити з тими, у кого є вогник. Консультую на волонтерських засадах. Якщо не ділитися досвідом, він застоюється і нікому не потрібен. Якщо початківці звертаються не просто за порадою, а хочуть, щоб  вела їхній проєкт від початку до відкриття, звісно, такі послуги платні. Буває, відмовляла відкривати заклад. Тому що не бачила перспективи. По полицях розклала одній з претенденток плюси, мінуси. Чому їй не треба ставати рестораторкою. До цього дня вона мені дякує, що тоді її відмовила.

Були проєкти, де і я втрачала кошти. Наприклад,  нічний клуб, що я відкрила в січні 2022-го. Провели весілля, два чи три банкети. І почалася повномасштабна війна.

Буває пані Оксана і в інших закладах харчування, коли запрошують або відкривається новий.

— Я дуже домашня, — каже про себе. — Люблю готувати, прибирати. Вирощую  помідори, огірки. Якщо поганий настрій, виходжу на город. О, трава. За дві години вирвала бур’ян, як трактор. І настрій покращується.

Погано в тих, хто постійно на все жаліється. Викреслила з життя таких людей. Можливо, це жорстоко. Дратує заздрість. Я сама нікому не заздрю. Завжди раділа за подругу, яка купила кращу, ніж у мене, машину. Коли хтось їхав відпочивати, а я не могла.

Ресторанний бізнес пережи­ває не найкращі часи.

— Зараз весіль святкують мало, — каже Оксана Голубова. — На жаль, частіше проводимо поминальні обіди.

Моя бабуся колись казала: «Пів світу плаче, пів світу скаче». Відволікатися від війни треба. Військовим, які повернулися, теж треба переключатися. 

Під час війни Оксана Голубова подовжує працювати, забезпечує роботою інших і сплачує податки в місцевий бюджет.

Рецепти стійкості і виживання

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото з сімейного архіву Оксани ГОЛУБОВОЇ

 Підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу