Офіційного відкриття пляжу не буде. Але пальми вже стоять, кафе працюють

Четвертий рік у Чернігові нема офіційного відкриття міського пляжу «Золотий берег». Але життя там є ☺. Чернігівці відпочивають, купаються, засмагають, займаються спортом.

— Офіційного відкриття і в цьому році не буде, — каже 50-річний Микола Гоголь, начальник комунального підприємства «Паркування та ринок». Міський пляж на їхньому балансі. — По зрозумілих для всіх причинах — воєнний стан. Повені у цьому році не було. Водолази дно не обстежували. І працівників залишилося, якщо не помиляюся, два чи три. Інші служать.

Але пляж працює і відкритий для відвідувачів. Підтримуємо чистоту. Прибираємо, миє­мо, чистимо, фарбуємо. При вході на тери­торію є шлагбаум. Заїхати машиною не можна.

— Туалети працюють?

— Відвідувачі вже просяться, найближчим часом будемо відкривати. Ми на етапі підписання договорів з КП «Чернігівводоканал». Вони повинні подати воду, щоб все працювало.

— Парковка біля пляжу буде платною?

— Швидше за все, ні. Безкоштовна, як і минулі три роки. Нема працівників, — пояснює одну з основних причин. — Офіційно йти не хочуть. І з прибиральниками важко. Раніше кожного дня на пляжі було задіяно по 12-16 чоловік. Зараз працює чотири-п’ять. Постійно звертаємося в центр зайнятості. Не хочуть.

На пляж почали заїжджати ресторатори. Першим на «Золотому» відкрив «Краш каву» Костянтин Петренко. Готують напої, шашлики. Є столики для відпочинку. По периметру в горщиках — штучні пальми. Такі самі власник встановив у кав’ярні біля «ЦУМу» (див. минулий номер «Весті»).

— Він один з перших, хто заїхав на цю локацію. Працювати почав у суботу, 19 квітня, перед Пасхою, — продовжує Микола Гоголь. — На сьогодні (30 квітня) з нашим підприємством підписано п’ять договорів на оренду. Всього на пляжі десять торгівельних локацій.

Вже працює кафе під назвою «Морячок». Юлія Гребнєва (депутатка обласної ради, — Авт.) теж відкрила локацію. Вони працювали і в минулі роки. Трохи далі, під другим куполом, готується до відкриття «Бухта черепахи». Майже всі локації з мангалами.

 На цьому-наступному тижні повинні заїхати батути, надувні гірки. Думаю, буде підприємець, який давав в оренду лежаки.

— Медики чергуватимуть?

— Не знаю. Приміщення розбите, треба ремонтувати.

— Нового піску теж не чекати?

— Ні. Пісок до повномасштабного везли з Олешні, Голубих озер. Кварцевий пісок грубої фракції. Зараз не до того.

У нас є техніка: трактор із культиватором і бороною. Пісок, що є, перечистимо, розпушимо, як і в минулому році.

24 квітня в обід із поля, де можна пограти в футбол, спираючись на палиці, виходять 87-річні Галина та Андрій Загорні.

— Дружина мотається, спортом займаєть­ся. А я за нею ходжу, — сміється Андрій Загорний. — Намагаємося фізкультурою ще займатися.

— Кожного дня ми тут, — каже жінка. — В будь-яку погоду. Дванадцять років живемо в Чернігові. Познайомилися в Білорусі. Я там працювала, чоловік військовий. Діти перевезли в Чернігів.

Син у Києві, донька у Франції давно живе. Грошей на квартиру в столиці не вистачило, — сміється.

Раніше коло більше давали, через парк відпочинку, Кордівку. Зараз скоротили. Але по дві-три години точно тут. Водичку потрогала, холодна для купання. Влітку на «Золотому» живемо. Зранку приходимо, ввечері йдемо. У мене два стани: або ходжу, або лежу.

32-річний Олексій Колотвін та його дружина Катерина на міському пляжі «Золотий берег» відкривають локацію з їжею та напоями. Будуть столики, стільці і т.д.

Олексій та Катерина Колотвіни орендують місце на пляжі під кафе

— М’ясо, риба, овочі на грилі, — описує меню Олексій. — Пиво, квас, лимонади. Фритюр. Відпочивальники, коли спекотно, люблять холодне пиво. Трішки м’яса. Діти, звісно, лимонади з морозивом. Тим, хто не вживає алкоголь — квас.

Відкриватися плануємо в середині травня. Зараз прибираємо. Орендуємо шматочок пляжу другий рік. До цього у мене був бар «Діжка пива» біля «Ниви». Думав, спальний район, а не пішло. На «Золотому» — інша справа. Хоч робота сезонна, але вигідна.

Навіть у дощ сидять. Під кінець сезону, втомлений, думаю: дощ піде — поїду додому. Куди там, ідуть м’ясо їсти.

Холодильники, столики — все своє. І мангал наш. Метри півтори довжиною. Малуватий, треба трішки більший. Минулого року не встигали готувати. П’ять мішків вугілля вистачає на тиждень. Навіть міні-банкети замовляють. Здвигаємо столики. Сусіди наші так практикували. Порівняно з рестораном, дешевше.

Минулого року думали попрацювати у вересні. А ці падлюки росіяни таке з річкою зробили, отруїли Десну. Погода дозволяла, орендарі виходили працювати, відпочиваючих не було.

— Всі локації з назвою, — кажу Олексію.

— А у нас нема. Торгівля і без назви пішла.

— Самі купалися?

— Дружина не пускає, — сміється. — Я такий, що вже давно був би у воді. Жінка каже, ще холодна, захворію.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки