Раїсу Рижую лікує її кішка Мася. Її дім на Лісковиці спалив російський снаряд

На Шерстянці (район Чернігова) в гуртожитку для вимушених переселенців уже 2,5 роки живе  75-річна Раїса  РИЖАЯ, чернігівка, з біленькою кішкою Масею. Син 50-річний Юрій — в окремій кімнаті цього ж гуртожитку.

— Хоча 35 років відпрацювала на радіозаводі,  пенсія невелика. Однак сподівалася  нормально віку дожити, — зітхає Раїса Григорівна. — Курочок тримала, а це ж свої яйця. На Лісковиці, на вулиці Бланка, у мене був добротний будинок.  Два поверхи, натяжні стелі, точкове освітлення, велюрові дивани. В останній день облоги Чернігова, 29 березня 2022 року, дуже сильно бомбили.  Після обіду прилетіли  три снаряди. Пряме влучання в будинок. Відразу загорілося.

Сусіди поприбігали з відрами. Холодильник, пральну машину, електродуховку, телевізори встигли витягти.

Добре, що схопила паспорт. Прикиньте, була в такому шоку, що хапала якісь шмотки, дрібнички, котрі зовсім не потрібні.

Кури, коти Рижик і Мася розбіглися. Усі документи на дім згоріли. Довелося відновлювати. Добре, що в архівах оригінали знайшлися. Згоріла й бібліотека, 500 книжок. Добре, що 200 до війни віднесла в бібліотеку для юнацтва. Класику українською і російською мовами (передплатні видання) збирала роками. Думала, читатимуть діти, потім онуки.

Так склалося, що 47-річною вдовою залишилася. Юра — інвалід третьої групи. Око не бачить уже років 20. Жив у цивільному шлюбі на орендованій квартирі. Онучок (доньок його колишньої дружини) я полюбила. Вони вже заміжні. Коли все згоріло, фінансово підтримали мене.

Після пожежі нас прихистили сусіди. Потім трішки побули в родичів.  Знайшла своїх котів. Облазила всі підвали в окрузі. Дала оголошення в інтернет. Ходила по котячих притулках, годувала бездомних кицьок і кликала: «Мася, Мася». Й одного разу побачила її: схудлу, замурзану. Сховалася під «Москвичем». Кричу чоловіку, котрий стоїть біля машини: «Допоможіть впіймати мою кішку». А він руками махає. Виявилося, глухонімий.  Сама впіймала Масю. Відтоді з нею не розлучаємося.

Вона щоранку мене лікує: топче лапками,  «масаж» робить. Ноги гріє, як грілочка.

Раїса Григорівна каже, що війна підірвала її здоров’я. Зуби випали. Тиск зашкалює. А до війни вона була у формі.  Адже з восьми років займалася гімнастикою. Потім — п’ятиборством. Захоплювалася туризмом: об’їздила Крим, підіймалася на вершину Ай-Петрі, сходила в Карпатах на Говерлу та Драгобрат. Жінка розповідає, тим часом  кішка, як королева, розляглася на подушках у кімнаті гуртожитку.

Раїса Рижая зареєстрована в гуртожитку. У міськраді пропонували перейти в модульний будинок на Дрозда, але вона відмовилася.  Хоче не тимчасове жило, власне. Та й у гуртожитку звикла.

— Кімнатка затишна, хоч меблі й казенні. Немає черг ні на кухню, ні в туалет. Усе чисто, приходить прибиральниця. Є пральні машинки, душ, — Раїса Григорівна водить поверхом і все показує. — Таке враження, що живу в будинку для престарілих, тільки з покращеним плануванням. Поряд поліклініка, базарчик, будинок культури. Туди я ходжу в бібліотеку. Книги запоєм читаю. Особливо люблю історичні. Там такі бібліотекарки хороші.

Зараз на нашому крилі проживає 14 людей. Двох чоловіків мобілізували. Один — з міста Семенівка. Другий — з розбомбленого будинку на Чорновола. Я на поверсі старша. Слідкую за порядком і щоб  світло  економили.

 — Могли модульний будиночок у дворі поставити?

— Років 20 тому, коли мати помирала, зробила мені дарчу на будинок. Я тоді не вникала, думала, що земля приватизована. Виявилося, ні.  Там історична зона, церкви. Приходили землевпорядники, питали: «Ви копали, щось знаходили?» Кажу: «Копала». У мене ж город хоч і невеличкий, 0,8 сотки, але є. Сказали: «Оренда землі на п’ять років». Потім треба заплатити і продовжувати. Коротше, плутанина.

Якщо ставити у дворі модульний, це клопітно. Усе своїм коштом. На електриці. Світло вимкнуть і сиди в холоді. А в гуртожитку опалення централізоване. Правда, плити електричні. Коли світла немає, роблю бутерброди.

Відбудуватися немає за що. Розмовляю зі своєю хаткою, коли приходжу, — приплакує Раїса  Григорівна. — У мене там кущі троянд заввишки три метри. Така краса. У документах написали, що руйнування 90 відсотків. За актом оцінили в чотири мільйони гривень.

У мене ще було три сарайчики. Увесь метал  алкоголіки познімали і винесли.

— Подавали в «Дію» на «єВідновлення»?

— Мене внесли в реєстр і сказали, що будуть ваучери давати. Що то  за ваучери і коли їх отримаю, невідомо. У гуртожитку я плачу за місяць зі світлом і водою 1200 гривень. Син трішки більше, бо квадратура більша. Проте в нього є субсидія — 600 гривень. А з мене її зняли. Але щомісяця, коли отримую пенсію і плачу комуналку, перераховую на ЗСУ. Допомагати армії — то святе.

Валентина ОСТЕРСЬКА.

 Фото авторки