— Працюю кондуктором вже рік. Починав з 31-го маршруту. Спробував, вийшло. Останній місяць на 25-му. Так, я не такий як усі. Але не треба мене жаліти! Нічого в мене не болить, ваду помітно лише при ходьбі. Не сидіти ж мені вдома, склавши руки, і плювати у стелю, — з посмішкою розповідає 21-річний Ярослав ГРИЩЕНКО, кондуктор. — Пішов маминими стопами. Вона теж працювала на маршрутах № 21, 24 у Чернігові. Тепер сидить удома, пиляє нігті. Майстер манікюру. Мама в мене молода і гарна, 42 роки їй.
Розмовляємо з Ярославом Грищенком на кінцевій зупинці громадського транспорту на вулиці Єськова. Після того, як проїхала на 25-му маршруті з центру.
У хлопця дитячий церебральний параліч. Трохи покривлені руки і ноги. Ярослав вправно пересувається в салоні новенького «Еталону». Цей автобус дуже схожий на тролейбус, тільки менший за розміром. Ярослав швидко обілечує пасажирів і дає здачу.
— Не важко працювати?
— Аби було важко, мене б тут не було:). Рух — це життя. Щодня обілечую близько 600 чоловік. От зараз 12.00 і вже 350 квитків продав, — поглядає на валідатор хлопець. — Я ж маленький, худенький, навіть у час пік швидко пролажу повз пасажирів. «Зайців» не проводжу:).
Колектив мене прийняв відразу. Графік: три через три. На роботу встаю о четвертій годині ранку. На ногах 15-16 годин. Додому повертаюся не раніше 22.00. Але саму зміну переношу легко. Нелегко вставати лише зранку третьої зміни. Перший вихідний відсипаюся цілий день.
Пасажири жаліють. Самі підносять гроші на білет. Але, чесно скажу, мене дратує ця жалість. Не хочу, щоб вони акцентували увагу на моїй ваді. Відправляю людей і підходжу сам.
Обіду, як такого, у нас немає. Маємо перерви на кінцевих зупинках по 10-15 хвилин. Цього вистачає, щоб з’їсти бутерброд і випити кави.
— Здачу рахуєш швидко:), що закінчував?
— У Жавинці дев’ять класів. Потім пішов навчатися в технікум на КСК на спеціальність «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології».
Буває, монету дві гривні з однією поплутаю, бо одного розміру майже.
— Що ще входить в обов’язки кондуктора?
— Підмітати салон, протирати поручні. Допомагає мій напарник Гриша. На інших маршрутах водії міняються. На 25-му працюємо в парі. Мій особистий водій:).
— У Чернігові 42 роки, родом з Азербайджану. Прозвали мене Гришею. Україна — моя друга Батьківщина. Їжджу періодично додому, як би гарно там не було, але все одно тягне в рідний Чернігів, — приєднується до нашої розмови 61-річний Гачай РАСУЛОВ. — Одружився. Дружину привіз із Азербайджану. Маю трьох синів та онука. Працював телемайстром. Коли роботи не стало, пішов працювати водієм на маршрутки по місту. Років сім тому.
Ярослав молодець. Постійно в русі. Жартує, розповідає анекдоти. У ньому стільки енергії! — нахвалює колегу Гачай. — Здорові люди не хочуть працювати, ниють, що роботи немає. Є! Треба тільки підняти п’яту точку і пошукати.
— Ваша заробітна плата залежить від того, скільки пасажирів перевезете?
— Ні. Два тижні тому підняли заробітну плату. Тепер за зміну буде: водію — 1000 гривень, кондуктору — 500. Нову ще не отримували:). Було 800 і 400 гривень відповідно. Робота важка, цілий день у напруженні. Очі болять.
— Що забувають пасажири?
— Найчастіше гублять гаманці. Нещодавно дитина залишила телефон. Добре, що був не заблокований. Передзвонив рідним.
Молода пара забула ноутбук. За квитком глянули номерний знак автобуса і за декілька зупинок наздогнали нас. Взагалі, усі знайдені речі на маршруті збираємо і відвозимо в парк. І якщо хтось щось губить, то допомагаємо. Головне, щоб інші пасажири не привласнили собі.
***
— Так, чоловіків-кондукторів стало більше. Це переселенці, пенсіонери. Стараємося підтримувати їх, — підтверджує Сергій КАРПЕНКО, керівник ДП «Пассервіс», перевізник на маршрутах №№21, 22 і 27. — Кондукторів не вистачає, нещодавно п’ять звільнилося. Зараз у мене працює 48 кондукторів, десь до п’яти — чоловіки.
***
— Зі 116 кондукторів маємо 12 чоловіків. Трохи більше, ніж у попередні роки. З роботою в місті погано, тому чоловіки йдуть працювати і в кондуктори, зокрема, — каже 50-річний Руслан ЄМЕЦЬ, начальник Чернігівського тролейбусного управління. — Бажаючих працювати саме кондукторами вистачає, можемо дозволити собі і поперебирати
.
— Військову бронь від мобілізації на кондукторів ставите?
— Ні. Бронь тільки для водіїв тролейбусів і енергетиків, які ремонтують контактну мережу.
Водії отримують у середньому 15 тисяч гривень заробітної плати. Кондуктори — від дев’яти. З них третина — це премія за виконання плану в залежності від маршруту. Хто гарно працює, заробляють і по 14-15 тисяч.
