Ми переселенці! Де переночувати?

У Чернігові 11,5 тисяч офіційно зареєстрованих переселенців. З Донеччини, Луганщини, Херсонщини, Харківщини, Сумщини, північних околиць Чернігівщини. Є підстави думати, що їх стане ще більше. Від війни виїжджають автівками, потягами, автобусами. Добралися до Чернігова, і почалася комендантська година… Де переночувати? Тимчасово пожити, доки оформлять документи?

У машині

35-річна Анна Голубцова, голова осередку підтримки бахмутян, (див номер «Весті» за 31 жовтня «Доки я тут, у мене є ниточка з Бахмутом») розповіла, що ночувала в машині. Із Бахмута виїжджала з братом, невісткою, хлопцем, котами та собаками.

«Доки я тут, у мене є ниточка з Бахмутом», — очільниця осередку для чернігівських бахмутян

Ніч, і комендантська година застала їх у дорозі. Собак прив’язали біля автівки. Самі спали в машині.

До Чернігова продовжили їхати зранку.

У далеких родичів

73-річну Валентину ШУМАН із селища Антонівка під Херсоном вивезли волонтери. У квітні минулого року. Два її сини, Олександр та Валентин, загинули на війні ще у 2015 році. Донька в 1997 році виїхала в Росію.

Валентина Шуман з Антонівки Херсонської області перебралася на Шерстянку

— Я тут плачу, а вона там. Залишилася без хати і без дітей. Чоловік помер п’ять років тому. Запросили мене сюди далекі родичі,

— ділиться своєю історією, як добралася до Чернігова. — В Антонівці нашій бої йдуть. Ні світла, ні газу. Волонтери автобусом довезли до Києва. Аби знала, як буде, лишилася б у столиці. Завезли  далекі родичі мене в Блистову на Менщину. Там лежача баба, за якою треба було доглядати. Три городи. Хазяйство. Чотири місяці жила, як рабиня Ізаура. Доки зір не почала втрачати. Прооперували в обласній лікарні. Тоді і звернулася до «Червоного Хреста». Дали в гуртожитку кімнату.

На вокзалі в Таллінні, потім у дочки

Родина Коваленків два роки живе в гуртожитку на Шерстянці. До Чернігова добиралися шість з половиною діб. Із окупованого Рубіжного через Росію.

— Із Рубіжного до Старобільська нас підвіз сусід, — каже 68-річна Людмила КОВАЛЕНКО. — У чому були, у тому і вскочили в машину.

— Я у дворі на вогнищі їсти готував, чую: «Збирайся, їдемо». Це було 4 квітня, — пам’ятає 69-річний Володимир КОВАЛЕНКО. — Автівка «Жигулі» в нас є. Але гараж на виїзді, у бік Кремінної. Той район був уже в повній окупації. Ходили чеченці. Вішали гранати до замків, від вибуху ворота відкривалися. Іномарки забирали зразу. Особливо, якщо це були чорні джипи.

Володимир Коваленко

— Виїжджали з українським паспортом чи із закордонним?

— З двома, — уточнює жінка. — Наступного ранку автобусом повезли на кордон з Росією. Нам запропонували отримати 10 тисяч рублів.  Це на наші десь 3700 гривень. Погодилися, бо були без готівки. На ці гроші купили квитки на поїзд, у Пітер.

Там купили квитки до Таллінна. Це Естонія. На автовокзалі кімната з розкладушками, ковдрами. Погодували. Чаєм-кавою напоїли. Пенсії ми тримали на картках. Представники служби підтримки допомогли прокласти маршрут з Таллінна в Ригу, Вільнюс, Варшаву. Там при автовокзалах центри для біженців. Окремо стояли палатки, куди пускали тільки з українськими паспортами. Нагодували-напоїли. Під’їхав автобус, який довіз нас до Києва. Заїхали в столицю о другій ночі. Довезли до залізничного вокзалу. Там були кімнати для відпочинку. З м’якими диванами.  Але платні, 300-400 гривень.

Чекали ранку в залі очікувань на металевих лавках, за 60 гривень з людини. Зранку знайомий довіз до «Лісової», посадив на маршрутку.

Тут нас зустріла донька. Яна переїхала в Чернігів у 2015 році, вийшла сюди заміж. Забрали нас до себе. Пожили з ними рік. У них двоє діток. Вирішили шукати собі інше місце.

В управлінні квартирного обліку міськради підказали гуртожиток. Кажу чоловіку: «Вово, давай з’їздимо». А Петрівна, комендантка, каже: «Де ви є, ми вас чекаємо». Того ж дня і заїхали.

— У скільки обійшлася дорога з Рубіжного?

— У п’ять тисяч гривень. Зараз, кажуть, дорожче.

У нас хімзавод «Зоря». Там робили вибухівку. На пенсію йшли 45-річними. Потім я ще їздила на заробітки в Росію. У родині генерала та професорки працювала. Надивившись їхнього телевізора, думала, що Крим заберуть американці. Кожні пів години: Путін там, Путін сям. А нашого Януковича не видно. Подзвонила чоловіку: «Вово, а     що як і правда, буде війна?…»

Хостел «Хола» приймає цілодобово

Хостел «Хола» в Чернігові на Лісковиці працює з 2020 року. Раніше там був комплекс відпочинку «Чардаш».

— Ми не дуже досліджуємо, звідки наші постояльці, — каже Станіслав ПАДАЛИЦЯ, власник. — Військові бувають. Які поранені й на реабілітації. Працівники «Автостради», які міст відбудовували. З «Епіцентру». Внутрішньо переміщені, думаю, трапляються, але точково.

— Теоретично могли б виділити кілька номерів для внутрішньо переміщених, які приїхали вночі і їм ніде зупинитися?

— Хто платити буде?

— А якщо держава або благодійні фонди? Укласти договір?

— Ми не заперечуємо. Але що нам скаже держава?

На сьогодні переночувати в загальному номері коштує 400 гривень. Якщо грошей не вистачає, робимо знижки. Теоретично, якщо треба на ніч заїхати, щоб ночувати не на вулиці, можна розв’язати питання ціни.

— Навіть уночі?

— Цілодобово. Сьогодні, 4 листопада, одна бронь після 12-ї ночі. Замовили через інтернет. Вільні місця є. А загалом заселити можемо 25 чоловік. І в хостел, і в окремі номери.

Телефон хостела «Хола»:

050-465-28-83.

В «Парасольці» ті, хто у відрядженні

Готель «Парасолька» в центрі Чернігова. Під’їзд житлового будинку, в якому під готель п’ять квартир.

— Працюємо тільки з командировочними, — пояснює Сергій ЖУКОТСЬКИЙ, власник приватного готелю «Парасолька», маючи на увазі тих, хто в Чернігів приїхав по роботі, у відрядження. — Офіційно з підприємствами. Хоч таких і дуже мало. Навіть тих, хто приїхав на туризм, не приймаємо.

 Працювати з державою? З державними програмами? Не хочу. Якщо в нас щось руйнується, вибухає, від держави отримуємо тільки подяку, — невесело жартує Жукотський. — Коли ракета прилетіла в готель «Україна», у нас повилітали вікна, пошкодило дах. Ледь звів кінці з кінцями, аби відремонтувати. Мені лишився рік до пенсії. Хочу допрацювати, а потім, скоріш за все, закрию цю справу і буду відпочивати.

Здаємо три номери. В одному живу я, в іншому ще одна родина. І три вільних. Переночувати коштує 600 гривень з людини.

Телефон «Парасольки»:

095-928-81-09.

Зачиняють на ніч

У приміщенні залізничного вокзалу раніше була кімната, де можна переночувати. Зараз вокзал на ніч закривають. Не працює вночі й пункт незламності. У приміщенні холодно, не затопили.

Не вийде переночувати і на авто­вокзалі. Закривають о пів на восьму вечора. Відкривають о п’ятій ранку.

Квартири щодобово

Ціни за добу на однокімнатну квартиру в Чернігові стартують від 350 гривень. З кращим ремонтом — 500, 700, 850 гривень. З ліжком і диваном. З начинням на кухні. Ванна кімната з пральною машинкою.

Пропонують апартаменти біля політеху — квартиру-студію з кондиціонером, каміном, інтернетом, автономним опаленням. Від 1200 гривень. На дві доби — 1100. Оренда квартири від трьох діб — тисяча гривень. Студентів і великі компанії просять не турбувати.

Готелі

«Оптіма», колишній «Рейкарц»: стандартний одномісний номер коштує від 2530 гривень. У ціну включений сніданок. Двомісний обійдеться в три тисячі гривень. При бронюванні просять одразу оплатити всю суму.  Якщо оплатив і не приїхав, гроші не повертають.

* * *

У «Ріверсайді» стандартний одно­місний номер, 18 квадратів, обійдеться в 1750 гривень за добу.

Двомісний — 2350 гривень. Комфор­табельний двокімнатний номер, 97 квадратів, з панорамним видом на Десну обійдеться в 6300 гривень. Це найдорожчий номер.

«Така практика була у 2014 році»

— Для розміщення в Чернігові є п’ять гуртожитків. І модульні будинки на Дрозда. На сьогодні в будинках вільних місць немає, — пояснює Ірина МАРЧУК, начальниця департаменту соціальної політики Чернігівради. — Щоб отримати кімнату, потрібно звернутися до нас, отримати довідку ВПО. З нею піти до управління квартирного обліку, написати заяву.

— Доки впошник збере довідки, безкоштовно-тимчасово переночувати йому ніде?

— Ще на початку 2014 року Чернігів зустрічав-розміщував тих, хто тікав від війни. Наші співробітники чергували, допомагали, підказували. Тоді це були гуртожитки, готелі комунальної власності: «Профспілковий», «Придеснянський». Нині немає можливості розмістити там.

Інші міста розселяли в школах, садках.

Ми — прикордоння. Вибирають безпечніші міста. У Чернігів їдуть або до родичів, знайомих, або зі Сновщини, Семенівщини, Городнянщини. І вже знають маршрут.

Прилаштувати на ніч — розповсюджена практика в містах, куди приїздять потяги з міст примусової евакуації. На початку повномасштабної війни багато моїх колег розміщали інформацію, де можна переночувати внутрішньо переміщеним. Але це захід України. У той час ми самі тікали від війни.

Телефон для довідок:

(0462) 642-088.

«Вільні приміщення направлені на пріоритетніші напрямки»

— Уперше чую, щоб до отримання статусу ВПО комусь не було де ночувати, — запевняє 31-річний Дмитро БЛАУШ, заступник голови облради, засновник благодійного фонду «Добродія». — Якщо говорити про окреме приміщення… У нас їх недостатньо, аби робити такі кімнати чи центри.

У Новоселівці в модульному містечку із 352 місць зайняті 248. Вільних — 104. У модульному будинку, що на території лижної бази, вільні 187 місць. Третє модульне містечко навіть не запустили. У Старому Білоусі 48 вільних місць. У гуртожитку училища побутового обслуговування 19 вільних місць.

Багато внутрішньо переміщених не розуміють: за що відповідає місто, а за що область. Приходять до нас, отримують контакти і список документів, які мають надати, щоб отримати житло.

«Є ідеї, є бажання. Не вистачає фінансування»

— Намагаємося тих, хто тікає від війни, до себе не приймати, — додав Микола РОМАНОВ, директор Центру соціальної адаптації бездомних та безпритульних у Чернігові. — Не тому, що не хочемо. Центр направлений на іншу категорію населення. Подібні кімнати раніше були на вокзалах.

Якби в нас були можливості для просування нашого центру, ми були б мобільнішими і в питанні ночівлі ВПО.

Звичайно, кімнати соціального призначення, при­міщення повинні бути. Найголовніше, вони повинні бути безплатними. Або з мінімальними цінами. У нас є ідеї, є бажання. Але це все випливає в одну проблему — не вистачає фінансування.

Якби в нас була консолідація з нашим обласним психоневрологічним центром у Левоньках під Черніговом. По-хорошому, наші безпритульні могли б бути там. Або хоча б частина. У Чернігові могли б кімнату зробити саме під ВПО.

Телефон Центру соціальної адаптації бездомних та безпритульних:

068-131-17-999.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки