Назвала сина Олексієм. Його тато Олексій Сокоринський загинув на запорізькому напрямку

6.03.2024 | Місто

Назвала сина Олексієм. Його тато Олексій Сокоринський загинув на запорізькому напрямку

 

— Лікарі ставили дату пологів на 14 березня. Та з 12 лютого почалися хибні перейми. У мене це друга дитина, старшому синочку Дмитру два роки і чотири місяці, тому зібрала швиденько речі і стала чекати на зустріч, розуміла — от-от почнеться, — розповідає 27-річна Тетяна СОКОРИНСЬКА, породілля, вдова 30-річного Олексія Сокоринського, розвідника з першої танкової бригади. Загинув у Запорізькій області поблизу села Мала Токмачка 21 липня минулого року. Поховати вдалося 12 лютого, за два тижні до народження синочка. — 28 лютого ввечері з подругами та кумою влаштували дівочі посиденьки, — продовжує Тетяна. — Дівки й пожартували, що я  народжу завтра, бо така дата один раз на чотири роки. І дійсно, вночі мені було вже не до сну. Малий влаштував дискотеку у пузі. Бився і руками, і ногами. Хоча останні тижні він сидів тихенько.

Олексійко народився в 15.10 з вагою чотири кілограми 260 грамів і зростом 56 сантиметрів.

— Зранку 29-го відчула — почалися пологи. Привела себе у порядок, подзвонила рідним і поїхала до пологового. Народжувала разом з подружкою. За палату заплатила 680 гривень за увесь час перебування тут. У суботу, 2 березня, вже додому.

Очі Тетяни наповнюються сльозами:

— 15 липня Олексій приїхав до Чернігова по службі. Побув день, а ввечері поїхав назад на війну. Поцілував мене, Дмитрика, мій животик. Так щемно попрощалися, як ніколи. Сказав: «Це була моя найкраща увольнітельна».

17 липня, збираючись на завдання, попередив, що шість днів буде без зв’язку. Щоб я не хвилювалася. 20-го зранку розмовляли по відеозв’язку в телеграмі. На його позиціях були вже 300-ті (поранені) і 200-ті (вбиті). І я вперше помітила в його очах сум. Мабуть, відчув, що це наша остання розмова.

— Як давно Олексій служив?

— З перших днів вторгнення боронив Чернігів. Далі поїхав на схід. До того був в АТО, працював електриком в АТ «Чернігівобленерго».

Про другу дитинку ми мріяли давно. В червні їздила з Дмитриком до чоловіка в Запорізьку область. Малому не було й двох рочків. Рідні хапалися за голову, називали мене божевільною. Але я настояла на своєму. І поїхали. Їх бригаду якраз вивели на відпочинок з першої лінії донецького напрямку. Планувала на пару днів, а пробули два тижні. Жили в польових умовах. Я дівка проста, до таких умов звична. Допомагала кухарю готувати їжу, мила посуд для хлопців. Коли загинув друг чоловіка, вимушені були утрьох повертатися додому. Побув на похоронах, і назад. Тоді, у червні, і завагітніла.

Встигла розповісти Олексію. Він мріяв про донечку. Але залишив після себе двох синів. Коли пішов воювати, старшому Дмитрику було всього три місяці. Як би важко мені не було, я тримаюся заради них. А ще у мене потужна підтримка — дві мами: рідна та свекруха. Я не одна. Олексій подарував мені гарних дітей і багато друзів. Я вважаю, це кармічне. Він там відпрацював, зробив все можливе, щоб його діти жили тут під мирним небом. Тепер моя місія їх провести у доросле життя. У них тепер потужний ангел-охоронець на небі.

Батько Олексія Ігор Сокоринський до повномасштабного вторгнення очолював міську та обласну спілки пасічників, теж пішов воювати. Загинув 11 грудня 2022 року біля Бахмута. Тому у чоловіка була можливість не служити. Але що Льоша, що свекор не могли сидіти вдома, коли ворог на нашій землі.

— Чи відомо, як загинув Олексій?

— Як мені вдалося з’ясувати, тоді чоловік був у складі збірної групи з 28 чоловік з інших бригад. Один одного не знали. Хлопці попали під мінометний обстріл.

Мама здавала ДНК. 5 лютого подзвонили з моргу Запоріжжя і сказали, що є збіг. Мене наче кип’ятком облили. Я не повірила. Просила зробити другий аналіз ДНК, бо є синочок. Але мене переконали, що не треба. Чоловіка можна було впізнати по татуюваннях. Їх у нього багато. Знаю кожне, останні три набивали побратими на ротації незадовго до загибелі.

        — Чи снився коханий?

— Майже через день. Що повертається радісний з полону. Але різко зникає і я не можу його знайти, всюди шукаю.

Але найбільше вразив сон, наче Олексій повернувся з полону. В батьківській хаті свято, повен дім друзів, не можна пройти. Чоловік сумний, висмикує мене з того натовпу і каже: «Пішли звідси». І веде до  широкої річки. На берегу парасолька, плотик і маленьке весло. Сідаємо і місця ледь вистачає нам обом. Починається злива, шторм. Ледь вдається гребти веслом. Я відкриваю парасольку і ми пливемо до безлюдного острова. І коли Олексій ступає на цю землю, каже: «Таню, мені тут так добре». Йому телефонують друзі з дому: «Повертайся, ми тебе чекаємо». На що він відповідає: «Я дуже втомився, дайте мені відпочити».

Коли я дізналася, що коханий зник безвісті, я не хотіла жити. Дивилась на маленького Дмитрика і весь час плакала. Ті пів року пошуку його тіла, мабуть, мені були дані для того, щоб я звикла жити без нього, не бачити його, не чути. Невідомість — це дуже боляче. Коли дізналася, що він загинув, то сенс був убиватися? Я вагітна, треба берегти манюню, яка дана мені Богом. Я народила його 29 лютого, в незвичайний день, який буває раз на чотири роки, і відчуваю, що це реінкарнація душі коханого. Оця манюня — це мій Олексійко. Олексій Олексійович. Таке ім’я я хотіла відразу, як дізналася про вагітність і коли чоловік був живий. Ще уявляла, як повернеться додому і скаже: «Ну що ти оце задумала? Який Олексій?».

— Кажуть, що не бажано називати дитинку на честь загиблого родича.

— Після заупокійної літії в церкві, коли відспівали чоловіка, підійшла до батюшки. Розповіла, що хочу назвати манюню іменем загиблого батька. Запитала, чи можна так? На що він мені відповів: «Як вашій душі хочеться. Як відчуваєте, так і робіть».

***

29 лютого вперше стали батьками 23-річний Владислав і 22-річна Аліна ШТИРІ, чернігівці. Маленьку принцесу назвали Мія.

— Дата пологів стояла на 25 лютого. Не дуже хотілося народжувати 29-го, але доня вирішила по-іншому. В 19.55 з вагою три кілограми 300 грамів маленька з’явилася на світ, — розповіла наступного дня Аліна Штир. — Назвали Мія. Незвичайна дата народження, тому й ім’я вибрали рідкісне.

— О восьмій ранку зателефонувала мама і сказала, що їй у вікно постукав голуб, значить от-от кохана має народити. Перейми вже були, але щоб батьки не хвилювалися, то нікому про це не сказали. Поїхали до пологового, — додає чоловік. — На пологах був присутній. Нічого не злякався. Донечку тримав першим.

З мого боку для батьків це перша онучка. З боку дружини — навпаки, там одні дівчата. У тестя дві доньки та три онучки.

Післяпологову палату молоді батьки взяли сімейного типу. Є велике двоспальне дерев’яне ліжко, плазмовий телевізор, електричний чайник, холодильник, мікрохвильовка, туалетна кімната з душем.

— 966 гривень за добу платимо. В понеділок, 4 березня вже будемо вдома. Живемо в Києві, але народжувати вирішили в Чернігові. Щоб у манюні в документах було вказане наше рідне місто.

Аліна до декрету працювала фармацевтом в аптеці, Владислав — військовий, служить в президентській бригаді. Коли зайшла — по телевізору лунав гімн України, показували президента Зеленського.

— Президента бачите на службі і тут у пологовому не дає вам спокою :), — жартую я, дивлячись на екран телевізора.

— Взяв міні-відпустку на пологи дружини. Служба майже без вихідних. Звик вже, служу з 2020 року в почесній варті. Стоїмо зі зброєю. Крокуємо на парадах, зустрічаємо президента. Швидкий він. Прибіг, привітався з усіма й побіг далі.

* * *

— 29 лютого 2024 року народилося четверо малюків: три хлопчики та дівчинка, — порадував Іван ЛИСЕНКО, завідувач акушерським фізіологічним відділенням міського пологового будинку. — Всього у лютому народилося 74 хлопчики і 79 дівчаток. З них три двійні. Десь близько у половини усіх народжених – батьки чернігівці. Інші ідуть до нас з області чи сусідніх областей.

Скільки малечі народилося в минулі роки, дивіться у таблиці нижче:

 

Всього Хлопчики Дівчатка Двійні Трійні
2023 1818 908 910 26
2022 1554 802 752 23 2
2021 2635 1312 1323 34

 

Ольга САМСОНЕНКО. Фото автора

Газета “Весть” продається в кіосках і на розкладках у супермаркетах, у поштових відділеннях Чернігова та області, а також її можна передплатити на сайті “Укрпошти”.

Рекомендовані записи

Архіви записів

  • Лютий 2025
  • Січень 2025
  • Грудень 2024
  • Листопад 2024
  • Жовтень 2024
  • Вересень 2024
  • Серпень 2024
  • Липень 2024
  • Червень 2024
  • Травень 2024
  • Квітень 2024
  • Березень 2024
  • Лютий 2024
  • Січень 2024
  • Грудень 2023
  • Листопад 2023
  • Жовтень 2023
  • Вересень 2023
  • Серпень 2023
  • Липень 2023
  • Червень 2023
  • Травень 2023
  • Квітень 2023
  • Березень 2023
  • Лютий 2023
  • Січень 2023
  • Грудень 2022
  • Листопад 2022
  • Жовтень 2022
  • Вересень 2022
  • Серпень 2022
  • Липень 2022
  • Червень 2022
  • Травень 2022
  • Лютий 2022
  • Січень 2022
  • Грудень 2021
  • Листопад 2021
  • Жовтень 2021
  • Вересень 2021
  • Серпень 2021
  • Липень 2021
  • Червень 2021
  • Травень 2021
  • Квітень 2021
  • Березень 2021
  • Лютий 2021
  • Січень 2021
  • Грудень 2020
  • Листопад 2020
  • Жовтень 2020
  • Вересень 2020
  • Серпень 2020
  • Липень 2020
  • Червень 2020
  • Травень 2020
  • Квітень 2020
  • Березень 2020
  • Лютий 2020
  • Січень 2020
  • Квітень 2019
  • Травень 2018
  • Квітень 2018
  • Березень 2018
  • Березень 2017
  • Квітень 2016
  • Травень 2015
  • Квітень 2015
  • Травень 2014
  • Червень 2013
  • Квітень 2013
  • Березень 2013
  • Серпень 2012
  • Квітень 2012
  • Серпень 2011
  • Липень 2011
  • Квітень 2011
  • Листопад 2010