Назвала сина Олексієм. Його тато Олексій Сокоринський загинув на запорізькому напрямку
Назвала сина Олексієм. Його тато Олексій Сокоринський загинув на запорізькому напрямку
— Лікарі ставили дату пологів на 14 березня. Та з 12 лютого почалися хибні перейми. У мене це друга дитина, старшому синочку Дмитру два роки і чотири місяці, тому зібрала швиденько речі і стала чекати на зустріч, розуміла — от-от почнеться, — розповідає 27-річна Тетяна СОКОРИНСЬКА, породілля, вдова 30-річного Олексія Сокоринського, розвідника з першої танкової бригади. Загинув у Запорізькій області поблизу села Мала Токмачка 21 липня минулого року. Поховати вдалося 12 лютого, за два тижні до народження синочка. — 28 лютого ввечері з подругами та кумою влаштували дівочі посиденьки, — продовжує Тетяна. — Дівки й пожартували, що я народжу завтра, бо така дата один раз на чотири роки. І дійсно, вночі мені було вже не до сну. Малий влаштував дискотеку у пузі. Бився і руками, і ногами. Хоча останні тижні він сидів тихенько.
Олексійко народився в 15.10 з вагою чотири кілограми 260 грамів і зростом 56 сантиметрів.
— Зранку 29-го відчула — почалися пологи. Привела себе у порядок, подзвонила рідним і поїхала до пологового. Народжувала разом з подружкою. За палату заплатила 680 гривень за увесь час перебування тут. У суботу, 2 березня, вже додому.
Очі Тетяни наповнюються сльозами:
— 15 липня Олексій приїхав до Чернігова по службі. Побув день, а ввечері поїхав назад на війну. Поцілував мене, Дмитрика, мій животик. Так щемно попрощалися, як ніколи. Сказав: «Це була моя найкраща увольнітельна».
17 липня, збираючись на завдання, попередив, що шість днів буде без зв’язку. Щоб я не хвилювалася. 20-го зранку розмовляли по відеозв’язку в телеграмі. На його позиціях були вже 300-ті (поранені) і 200-ті (вбиті). І я вперше помітила в його очах сум. Мабуть, відчув, що це наша остання розмова.
— Як давно Олексій служив?
— З перших днів вторгнення боронив Чернігів. Далі поїхав на схід. До того був в АТО, працював електриком в АТ «Чернігівобленерго».
Про другу дитинку ми мріяли давно. В червні їздила з Дмитриком до чоловіка в Запорізьку область. Малому не було й двох рочків. Рідні хапалися за голову, називали мене божевільною. Але я настояла на своєму. І поїхали. Їх бригаду якраз вивели на відпочинок з першої лінії донецького напрямку. Планувала на пару днів, а пробули два тижні. Жили в польових умовах. Я дівка проста, до таких умов звична. Допомагала кухарю готувати їжу, мила посуд для хлопців. Коли загинув друг чоловіка, вимушені були утрьох повертатися додому. Побув на похоронах, і назад. Тоді, у червні, і завагітніла.
Встигла розповісти Олексію. Він мріяв про донечку. Але залишив після себе двох синів. Коли пішов воювати, старшому Дмитрику було всього три місяці. Як би важко мені не було, я тримаюся заради них. А ще у мене потужна підтримка — дві мами: рідна та свекруха. Я не одна. Олексій подарував мені гарних дітей і багато друзів. Я вважаю, це кармічне. Він там відпрацював, зробив все можливе, щоб його діти жили тут під мирним небом. Тепер моя місія їх провести у доросле життя. У них тепер потужний ангел-охоронець на небі.
Батько Олексія Ігор Сокоринський до повномасштабного вторгнення очолював міську та обласну спілки пасічників, теж пішов воювати. Загинув 11 грудня 2022 року біля Бахмута. Тому у чоловіка була можливість не служити. Але що Льоша, що свекор не могли сидіти вдома, коли ворог на нашій землі.
— Чи відомо, як загинув Олексій?
— Як мені вдалося з’ясувати, тоді чоловік був у складі збірної групи з 28 чоловік з інших бригад. Один одного не знали. Хлопці попали під мінометний обстріл.
Мама здавала ДНК. 5 лютого подзвонили з моргу Запоріжжя і сказали, що є збіг. Мене наче кип’ятком облили. Я не повірила. Просила зробити другий аналіз ДНК, бо є синочок. Але мене переконали, що не треба. Чоловіка можна було впізнати по татуюваннях. Їх у нього багато. Знаю кожне, останні три набивали побратими на ротації незадовго до загибелі.
— Чи снився коханий?
— Майже через день. Що повертається радісний з полону. Але різко зникає і я не можу його знайти, всюди шукаю.
Але найбільше вразив сон, наче Олексій повернувся з полону. В батьківській хаті свято, повен дім друзів, не можна пройти. Чоловік сумний, висмикує мене з того натовпу і каже: «Пішли звідси». І веде до широкої річки. На берегу парасолька, плотик і маленьке весло. Сідаємо і місця ледь вистачає нам обом. Починається злива, шторм. Ледь вдається гребти веслом. Я відкриваю парасольку і ми пливемо до безлюдного острова. І коли Олексій ступає на цю землю, каже: «Таню, мені тут так добре». Йому телефонують друзі з дому: «Повертайся, ми тебе чекаємо». На що він відповідає: «Я дуже втомився, дайте мені відпочити».
Коли я дізналася, що коханий зник безвісті, я не хотіла жити. Дивилась на маленького Дмитрика і весь час плакала. Ті пів року пошуку його тіла, мабуть, мені були дані для того, щоб я звикла жити без нього, не бачити його, не чути. Невідомість — це дуже боляче. Коли дізналася, що він загинув, то сенс був убиватися? Я вагітна, треба берегти манюню, яка дана мені Богом. Я народила його 29 лютого, в незвичайний день, який буває раз на чотири роки, і відчуваю, що це реінкарнація душі коханого. Оця манюня — це мій Олексійко. Олексій Олексійович. Таке ім’я я хотіла відразу, як дізналася про вагітність і коли чоловік був живий. Ще уявляла, як повернеться додому і скаже: «Ну що ти оце задумала? Який Олексій?».
— Кажуть, що не бажано називати дитинку на честь загиблого родича.
— Після заупокійної літії в церкві, коли відспівали чоловіка, підійшла до батюшки. Розповіла, що хочу назвати манюню іменем загиблого батька. Запитала, чи можна так? На що він мені відповів: «Як вашій душі хочеться. Як відчуваєте, так і робіть».
***
29 лютого вперше стали батьками 23-річний Владислав і 22-річна Аліна ШТИРІ, чернігівці. Маленьку принцесу назвали Мія.
— Дата пологів стояла на 25 лютого. Не дуже хотілося народжувати 29-го, але доня вирішила по-іншому. В 19.55 з вагою три кілограми 300 грамів маленька з’явилася на світ, — розповіла наступного дня Аліна Штир. — Назвали Мія. Незвичайна дата народження, тому й ім’я вибрали рідкісне.
— О восьмій ранку зателефонувала мама і сказала, що їй у вікно постукав голуб, значить от-от кохана має народити. Перейми вже були, але щоб батьки не хвилювалися, то нікому про це не сказали. Поїхали до пологового, — додає чоловік. — На пологах був присутній. Нічого не злякався. Донечку тримав першим.
З мого боку для батьків це перша онучка. З боку дружини — навпаки, там одні дівчата. У тестя дві доньки та три онучки.
Післяпологову палату молоді батьки взяли сімейного типу. Є велике двоспальне дерев’яне ліжко, плазмовий телевізор, електричний чайник, холодильник, мікрохвильовка, туалетна кімната з душем.
— 966 гривень за добу платимо. В понеділок, 4 березня вже будемо вдома. Живемо в Києві, але народжувати вирішили в Чернігові. Щоб у манюні в документах було вказане наше рідне місто.
Аліна до декрету працювала фармацевтом в аптеці, Владислав — військовий, служить в президентській бригаді. Коли зайшла — по телевізору лунав гімн України, показували президента Зеленського.
— Президента бачите на службі і тут у пологовому не дає вам спокою :), — жартую я, дивлячись на екран телевізора.
— Взяв міні-відпустку на пологи дружини. Служба майже без вихідних. Звик вже, служу з 2020 року в почесній варті. Стоїмо зі зброєю. Крокуємо на парадах, зустрічаємо президента. Швидкий він. Прибіг, привітався з усіма й побіг далі.
* * *
— 29 лютого 2024 року народилося четверо малюків: три хлопчики та дівчинка, — порадував Іван ЛИСЕНКО, завідувач акушерським фізіологічним відділенням міського пологового будинку. — Всього у лютому народилося 74 хлопчики і 79 дівчаток. З них три двійні. Десь близько у половини усіх народжених – батьки чернігівці. Інші ідуть до нас з області чи сусідніх областей.
Скільки малечі народилося в минулі роки, дивіться у таблиці нижче:
Всього | Хлопчики | Дівчатка | Двійні | Трійні | |
2023 | 1818 | 908 | 910 | 26 | — |
2022 | 1554 | 802 | 752 | 23 | 2 |
2021 | 2635 | 1312 | 1323 | 34 | — |
Ольга САМСОНЕНКО. Фото автора
Газета “Весть” продається в кіосках і на розкладках у супермаркетах, у поштових відділеннях Чернігова та області, а також її можна передплатити на сайті “Укрпошти”.
Пошук по сайту
Категорії
- Місто (724)
- Війна (252)
- Перехрестя (178)
- Політика (91)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (74)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)