Квартира в модульному будинку для баби Зіни
— Гарний будиночок. А холодильник який великий! Пральна машина на 10 кілограмів білизни. Тепло! — радіє 86-річна Зінаїда ЩЕРБАКОВА. Ми в її квартирці в модульному містечку на вулиці Дрозда. Зінаїда Василівна минулого тижня отримала ордер.
— Тепло, бо я батареї перед твоїм приходом ввімкнула, — зауважує дочка, 65-річна Олена АНДРЕЄВА. — Ще не знаємо, скільки в місяць за електроенергію піде. Але кімнатка невелика, мо’, не так і багато. А квартплату, сказали, ЖЕКу. Братиме 350 гривень у місяць. Чому так дорого? Будиночки на електроопаленні, є ще батареї загального користування в коридорі. За них треба платити, а мешканців у будинку не так багато, — пояснює Олена.
— Ліжко яке м’яке! — сідає бабуся на матрац великого двоспального ліжка. Спальне місце відгороджене стінкою від основної кімнати.
— А ще диванчик розкладається, якщо в мене внук тут заночує. А вікна, мабуть, доведеться шпалерами поки-що заклеїти, — дивиться Зінаїда Василівна через великі, у підлогу, вікна, на сусідні двоповерхові модульні будинки. Зелені, жовто-коричневі.
— Так, жалюзі дорогі, ми дивилися — п’ять тисяч на два вікна, — киває дочка. А на штори карнизи треба прибивати.
— Під шпалерами вікна запотівають. І темно буде. Та що робити: у кімнаті все як на долоні. Перший поверх.
За вікном — лавка, біля лавки — урна. Трохи далі лежать частини майбутнього дитячого майданчика. Ще далі — уже готовий стадіон. Під самими вікнами — прямокутний клаптик скопаної землі.
— Квітів насаджаю навесні, — планує Зінаїда Василівна.
Нова квартира бабусі дуже подобається. Є мікрохвильовка, польська електроплита з духовкою, над нею витяжка, є кухонні шафки. У помешканні світло, пахне деревом. На підлозі світло-сірий ламінат. Єдине, чого немає, — шафи для одягу. У квартирці є ванна кімната. Велика ванна, над нею сучасний душ з двома лійками: з широкою поверхнею типу «дощ» і менша. Бойлер на 80 літрів. Зінаїда Василівна планує заселитися і зустріти в новій квартирі Новий рік.
— Отут ялинку поставлю. Стіл розкладу. І Новий рік, і новосілля зразу відсвяткуємо. Кажу Лєні: «Шафу купувати не будемо, краще телевізор». Мені внук у Золотому подарував із зарплати велику плазму, я так звикнути і не встигла. Люди здоровенні… — сміється бабуся.
Тієї плазми вже немає. Як і квартири, і всього будинку, в якому жила Зінаїда Щербакова з молодшою дочкою Оксаною та онуком Женею.
У квітні 2022 року Зінаїда Василівна з онуком, 28-річним Євгеном, втекла із Золотого Луганської області. У Дніпро, потім у Чернігів.
«Зеленка» збирає жертв війни
Жителі мікрорайону Шерстянка називають цю п’ятиповерхівку «зеленкою». Сюди зараз поселяють переселенців з Луганської, Донецької областей, з розбитих будинків мікрорайону Бобровиця.
У холі — вахтерша, на поверхах — прямі довгі коридори. Дві кухні, два туалети, дві душові, окремо умивальник і сушарка, дві пральні машини на поверх. Тепло. У кімнаті чотири ліжка. Тут поки що живе Зінаїда Щербакова з онуком. Бабуся на підселенні.
— Коли виїдете, онукові когось іншого підселять?
— Не думаю. У нього ордер на цю кімнатку.
Ліжка застелені ковдрами, покривалами. Є подушки. Усе з гуманітарної допомоги. На вікнах Василівна встигла наставити квітів у горщиках. Онук на роботі, працює слюсарем у ЧТУ.
За комуналку платять близько тисячі гривень.
— Самі знайшли кімнатку?
— Квартоблік запропонував.
Зразу приїхали з Женею до старшої дочки на Масани. Вона в Чернігові давно, отримала там квартиру від текстильної фабрики. Потім жили в гуртожитку на Козацькій. Восени приїхали студенти на навчання і нас переселили сюди.
А мені видали ордер на однокімнатну квартиру в модульному будинку.
— Ми просили двокімнатний будиночок на нас з онуком, бо я потребую догляду. Інсульт перенесла, погано ходжу. Уночі погано буває. І «швидку» викликати нікому буде, таблетку дати. Чомусь не можна. Сказали що соцпрацівника мені дадуть.
На вертольоті без дверей літала по аулах
Зінаїда Щербакова родом із Семенівки. Вивчилась у Новгород-Сіверському медичному училищі на акушерку.
—16-річною направили за п’ять тисяч кілометрів від України, в Усть-Каменогірськ Східно-Казахстанської області. Там відкрився новий пологовий будинок.
— Пам’ятаю, як приймала свої перші пологи в 16 років. Так трусило, наче сама народжую. Наставниця, строга баба, повторює: «Не бойся, дура. Возьми себя в руки, дура». З перших пологів я зрозуміла, що теорія дуже далека від практики.
Потім перейшла в санавіацію. Літали на вертольоті по аулах на ділянці Алма-Ата – Термез – Кушка. Аули далеко один від одного, у горах. А вертоліт не такий, як зараз. Кабінка маленька, дверей немає. Пілот і я на скамеєчці. Мене до сидіння прив’язували. По драбині мотузковій спускатися. Ох, я й боялася, колотило більше, ніж при перших пологах.
— Як же хворі чи вагітні в ту кабінку вміщалися?
— Хіба вагітну казашку у вертоліт посадиш? — сміється Зінаїда Василівна. — Народжували вдома. І хворих в аулі лікували.
— А якщо на операцію треба везти?
— Нічого. Там були свої знахарі, з бубнами.
Я на парашутний спорт записалася, щоб страх побороти. Коли стрибала з інструктором із 300-метрової вишки, крім жаху висоти ще боялася, щоб у сухих штанях приземлитися. Підгузків же тоді не було. Не обмочила, але більше не стрибала.
Спускалася в шахту на 800 метрів
У 1961 році поїхала в Золоте Ворошиловградської (тепер Луганської) області. На Донбас. Там вийшла заміж удруге.
Спускалася в шахту глибиною 800 метрів. Коли там аварія або вибух і не можуть шахтаря підняти наверх. Лікарі оперували просто в шахті. Після вибуху з рук постраждалих шкіра знімалася, як перчатки.
«Який гарний новорічний феєрверк…». «Бабусю, тікай! То бомблять!»
Про війну з 2014 року Зінаїда Василівна майже не розповідає, остерігається. І від обстрілів, і від солдатів дісталося.
— Ми боялися на вулицю виходити. Бої були. Дрижала земля і горіло небо.
Я стою біля вікна, кажу внуку: «Женю, який гарний феєрверк на Новий рік випускають». А він: «Бабусю, ти здуріла? Тікай! То бомблять!» Ми побігли в підвал. Жили в підвалі. Бувало, по два-три дні не вилазили. Стелили матраци на підлогу. Світла не було. Поки тихо — додому.
Ходила в магазин я. Летіли ракети. Контузію отримала. Хліба давали по батону на сім’ю.
У 2022-му ракети літали. Зв’язку з Черніговом не було. У Золотому розбомбили базар, магазин. Усі шахти затопили. Онук виїхав із шахти о 6.00, з нічної зміни, а о 7.00 йому телефонують: «Женя, шахту розбомбили і затопили». Зараз щурі, миші, змії звідти повилазили. Лазять-бігають по Золотому.
У шахті погоріли всі його документи. Тепер треба в Пенсійному фонді відновлювати.
Душа на Луганщині залишилася, — схлипує бабуся.
Немає нічого більш постійного за тимчасове
— Не боїтеся, що холодно буде?
— Нічого. Одягнуся тепліше. Мені з гуманітаркою спальний мішок дали, — показує Зінаїда Василівна. — «Красний Крест», тижнів два тому. Каструль понадавали п’яти-, семилітрових. Такі виварки, що я з ними робитиму? — сміється. — І великий продуктовий набір, картоплі по сітці мені і внукові. П’ять мисок. П’ять залізних кружок. Сковорідку здорову. Ніж великий, ополоник. Ще матраци обіцяли.
Щоб переїхати, треба машину наймати. Комендант уже запитує, чи скоро переселюся.
Зінаїда Василівна уклала договір тимчасового проживання в модульному будиночку на рік. Як буде далі, поки що не знає. Що отримає нову постійну квартиру від міста чи від держави, — не сподівається. Але поки що рада доживати віку і в цій світлій кімнатці.
Олена ГОБАНОВА, фото автора
Газета “Весть” продається в кіосках і на розкладках у супермаркетах, у поштових відділеннях Чернігова та області, а також її можна передплатити на сайті “Укрпошти”.
Пошук по сайту
Категорії
- Місто (725)
- Війна (252)
- Перехрестя (178)
- Політика (91)
- Кримінал (86)
- Здоров'я (74)
- Заєдісь! (58)
- Довоєнне (45)
- Весілля (29)
- Проєкт «Допоможи випускнику потрапити на шкільний бал» (29)
- Будмайданчик (26)
- Земля (21)
- Про простих (16)
- Промка (15)
- Чорна скринька (13)
- Життя (10)
- Жіноча рада (9)
- Акція (8)
- Про складних (8)
- Кіно (8)
- Ковід (8)
- Розгрузись (7)
- Новини (2)
- Точка зору (1)