КСЕНІЇ ВЕРБИЦЬКІЙ ВСІ ПЕРВ’ЯЗКИ РОБЛЯТЬ ПІД НАРКОЗОМ

7.09.2023 | Війна, Місто

12-річна Ксенія Вербицька, учениця школи №33, разом з мамою 49-річною Ладою ВЕРБИЦЬКОЮ — в «Охматдиті», в Києві. До столиці дівчину привезли 19 серпня після обіду. В той день російська ракета «Іскандер» зачепила дах драмтеатру і вибухнула на Красній площі Чернігова. Ксенія разом з подругою за дві хвилини до вибуху сіли на лавку біля драмтеатру. Збиралися розкласти браслети з бісеру,  продати, а гроші передати на ЗСУ. Уламки потрапили Ксенії в праву руку і ногу. В руці немає 7 сантиметрів кістки, в нозі — два. Подружка в чернігівській дитячій обласній лікарні, відкритий перелом ноги.

— Ксенія опинилась майже в центрі вибуху, — розповідає телефоном Лада Вербицька. З 19 серпня вона в палаті «Охматдиту» поруч з донькою.  — З боку вулиці Гетьмана Полуботка, найперша лавка біля драмтеатру, як йти до П’ятницької церкви. Ціле літо донька нікуди не відходила від будинку. Ми живемо в районі Льотки. Свято, Спас, погода гарна. Донька вирішила виїхати в центр міста, зустрітися з подругою. Після продажу браслетиків дівчата планували сходити на Вал. Об 11-тій годині донька виїхала з дому. Тільки підійшли і сіли на лавку —  сильний вибух. Оглушило, Ксенія впала. Була вся в крові. Навколо кричали поранені.

До доньки підбігли люди. Поставили турнікети на руку, ногу. Якось посадили в автівку і повезли за «швидкими» в лікарню. Доньці допомагала жінка, звати Анна, працює адміністратором в кафе, що в районі площі, і чоловік, якого я не знаю. Я дуже вдячна, що вони допомогли.

Усіх везли в другу міську. А вони повернули в третю лікарню. Щоб менший потік людей і Ксенією зайнялися в першу чергу. Лікарі відразу перевезли її в операційну, зупиняли кров. Побачили, що рани дуже важкі, і зателефонували в «Охматдит». Домовились, що доставлять до Києва реанімобілем, і довезли за рекордні 1,5 години. Летіли з мигалками.

За 17 днів у лікарні Ксенія дуже схудла. Важила десь 35 кілограмів. Зараз, як кажуть, кістки і шкура. Коли операційний день (роблять перев’язки), їсти не можна зовсім. Перед наркозом (всі перев’язки під наркозом) не можна, потім, поки відійде від нього, лише п’є воду. А потім і апетиту немає. І як підняти гемоглобін? Він такий низький, що не можуть зробити операцію.  До цього всього у нас ще й цукровий діабет. Потрібно колоти інсулін. Рани погано загоюються. Цукор високий. Нічого не їсть, а він високий.

На руку потрібно ставити імплантат. Але це буде четвертим чи п’ятим етапом. Перша складна операція ще попереду.

Як пояснили лікарі, із військового госпіталю будуть викликати професора Олександра Борзих (доктор медичних наук, заслужений лікар України, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки, лікар-травматолог головного військового клінічного госпіталю Києва. — Авт.). Кожні три-чотири дні Ксенії роблять перев’язки під наркозом. Рану на руці розкривають, встановлюють ваксистему (спеціальний апарат для терапії ран, насос вакуумний). Підключений цілодобово. Дивляться, в якому стані рана, чи йде грануляція (чи хоч трохи заживає). Чи є гній.

У неділю, 3 вересня, випадково зачепили цю ваксистему. Викликали чергового хірурга, при мені розкрили рану. Коли глянула, стало зле, я знепритомніла від побаченого, — зітхає мама. — Хоча працюю медсестрою в обласній лікарні в ревматологічному відділенні.

У реанімації двічі робили переливання крові.

З ніжкою трохи простіше. Встаємо з ліжка. В палаті є туалет. З ваксистемою (трубки від неї вставлені в рану на руці) ходимо в туалет.

— Лікування безкоштовне?

— Безкоштовно було чотири доби в реанімації. Коли перевели в мікрохірургію, не можу сказати, що безкоштовно. Є безкоштовне, але воно нам не підходить. Зняти біль парацетамолом неможливо. Треба інший препарат. Тричі на день колють антибіотики. За свій рахунок купую «аміпрозол», пробіотики, ентерожермін, щоб відновлювалася мікрофлора шлунку.

— Постраждалим обіцяють виплатити грошову компенсацію.

— Цим питанням займався чоловік. Казав, що нам обіцяли виплатити 30 тисяч гривень. І гроші вже перераховані.

— Вистачить на лікування?

—… засміялася Лада Володимирівна. — Поки що адміністрація обласної лікарні пішла назустріч, дали 10 днів «дитячих», є відпустка за минулий рік. Як буде далі, не знаю. Чи дадуть мені відпустку по догляду за дитиною, або йти за свій рахунок… Доньку в лікарні годують, мені треба все купувати. Чоловік працює на виробництві з виготовлення меблів. І за водія, і за вантажника. Замовлень не дуже, війна.

— Хтось із відомих чернігівців, волонтерів приїздив, допомогу пропонував?

— Нещодавно був Дмитро Іванов, колишній заступник голови військової адміністрації. З подарунками. Привіз павербанк, толстовку з емблемою «Добробату». Домовилися, ще привезе картину, аби розмальовувати фарбами. Бо професор відразу сказав: «Ліва рука Ксенії тепер буде виконувати всі функції правої. Її треба розробляти». Колись права зможе працювати, але вже не так.

Толстовку вдягнути не може. Волонтери пошили майку на липучках,  щось інше не підходить. Знайомі, сусіди, в школі збирали гроші.

Інколи донька засмучується. Палата маленька, два на два метри. Чоловік привіз мені розкладушку, сплю біля ліжка. Я хоч можу вийти на вулицю, пройтися. Ксенія постійно в палаті. Бо ваксистема старенька, одна на відділення. Акумулятор слабенький, постійно живиться від розетки.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ

 

Пошук по сайту