Кіт Малиш вміє відкривати холодильник

«Коли йду з дому, холодильник підпираю табуреткою», —

каже хазяйка кота Малиша, який навчився відкривати дверцята лапами і вижив сам удома 62 дні

Кіт Малиш навчився відкривати холодильник, коли сидів один в квартирі на сьомому поверсі під час облоги Чернігова.  Тікаючи від обстрілів, онук і невістка 69-річної Надії МАКАРИЧЕВОЇ  залишили Малиша. Сподівалися, що повернуться за ним тижнів через два. Але не вийшло.  Кіт був сам 62 дні. Потім Надія Петрівна забрала Малиша до себе у Сновськ.

Сусідку попросили викинути труп котика, а вона зустріла його живим і не голодним. Про Малиша «Весть» писала влітку цього року. Читачі час від часу перепитують, як він там. А один сказав, що кота, мабуть, уже прибили, щоб не лазив у холодильник.

— Надіє Петрівно, Малиш живий? — захвилювалася я.

— Живий і здоровий, — радіє увазі до свого улюбленця Надія Макаричева, — він у нас зірка. Сяде біля хвірточки від дороги і зустрічає всіх. Проходять, його гладять. А він голову підставляє. Ну й допідставлявся!  Украли кота. Як вийшов  зранку, так і немає. Я з Валентиною Олександрівною, сусідкою, бідою поділилася, пішли шукати. Вздовж дороги подивилися. Бо цього літа машина збила смугастого Ваську, іншого мого котика… Кущі обшукали, підвали, де могли. У сусідів запитували, він же мандрівник ще той. У лісочку глянули. І тут сусід, він часто пиво біля магазину під навісом п’є, питає: «А ви не кота свого рудого шукаєте? Так його машина повезла. Жінка вийшла з магазину, погладила, забрала в салон автомобіля і поїхали».

— Думала, бездомний…

— Та по ньому видно, що домашній. Просто сподобався.

Ну, головне, живий. Кажу сусідці: «Не засмучуйтеся, Олександрівно,  він прийде». Щоб приручити до нового дому, тим людям його треба буде десь прикрити. То він там такого крику наробить, по вікнах полізе. Вони його самі викинуть.

І точно, на четвертий день сидить під хвірткою мій Малиш. Брудний, замурзаний, голодний. Мабуть, здалеку йшов. Нагодувала.

— Може,  він і там показав, що холодильник відкривати вміє? — припускаю.

— Хтозна. Я, коли в Чернігів до сина їду, якщо табуретку під морозилку поставити забула, приїжджаю — дверцята завжди відчинені. Добре, що на ніч зараз не лишаюся, холодильник потекти не встиг. У моєму холодильнику морозильна камера внизу.  У чернігівському холодильнику навпаки, то він тоді почав з каструль з супом, а закінчив мороженим м’ясом. А мій знизу відчиняє лапою, — а там ящички. І він не розуміє, що ж таке. Треба навчити закривати, — сміється Надія Петрівна. — З табуреткою відкрити не може. Але навчився відкривати мій холодильник іншим способом. Залазить наверх, задніми лапами впирається в дверцята. Вони відчиняються. Він лапою викидає з лунки для яєць одне яйце. Злазить і злизує його, воно розбите вже на підлозі лежить.

— Отримує від вас ляпаса за це?

— Та заради Бога. Він же не всі яйця розбиває, а по одному.

— Скільки у вас зараз котиків? Було шість і один приходящий. Кількох покинутих забрали. Може,  ще б прийняли таких же?

— Нових не брала. Ми біля кордону. Щоразу лякають евакуацією. Як я їх усіх за собою потягну? Залишилося чотири.

Помер старенький котик, який прибився останнім. «Дитя війни». На вигляд йому не менш десяти років уже було. Можливо, його й викинули під час війни через старість.

А білі коти такі красені, розпушилися обоє. Мати і синок. Я вважала, що то кішечка, Каська. А тоді сусід питає: «Чого це ваша Каська до моєї кішки унадилася?» «Може, дружать…». Придивилась, а то не Каська, а Касік! — сплескує руками жінка.

З господарства — кури та коти. Кури для того, щоб недоїдки клювали. Або доїдали те, що в мене за рецептом не вийшло.

— Так коти ж для того, — дивуюся.

— Ні. ні! У мене коти їдять м’ясо з супу. А я суп:).

І правда, у коридорчику в Надії Петрівни, у котячій їдальні, у ряд чистенькі миски з їжею на будь-який котячий смак: свіжі курячі шиї, молоко, вологий готовий корм, якісь фрикадельки. На порозі вода в пластиковому відерці.

Малиш ні худим, ні линялим не здається. Зустрів хазяйку бурхливо, зразу попросився на руки. Потім заскочив на холодильник, але поглядав на мене з недовірою. Може, і відчиняв, поки хазяйки вдома не було, а при мені не наважився:).

— Уже йому п’ять років, — гладить Надія Петрівна кота по спинці з мармуровим рудим візерунком. —  Колись Іллюша пішов у гості, а там кішка котенят привела. І всіх розібрали, а цього, рудого, ніхто не брав. Онук собі і взяв.

— Назад у Чернігів його забирати будуть?

—А він на сьомий поверх після двору вже не піде. Верещатиме, вимагатиме волі. Та і невістка з онуком ще із закордону не повернулися.

Настя з Іллюшею влітку приїжджали. Хотіли залишитися вдома, здати квитки. А зворотні були на 23 серпня. І тут 19-го в Чернігові таке сталося. Ракета прилетіла в драмтеатр. Син Серьожа каже: «Їдьте. Мені ще за вас тут переживати..» І вони поїхали.

Олена ГОБАНОВА.

Фото автора

Газета “Весть” продається в кіосках і на розкладках у супермаркетах, у поштових відділеннях Чернігова та області, а також її можна передплатити на сайті “Укрпошти”.