Каменських виграла приз від «Весті»

Пуля летить у кухню. Кішка  ляклива. Кошеням привіз її з-під обстрілів, з фронту, Олександр, син Віри Каменських. Від незнайомих Пуля ховається.

Згодом цікавість бере верх і вусата морда висовується з кутка. Бо ж хазяйці привезли приз від газети — як таке пропустити.

74-річна Віра та 77-річний Валерій КАМЕНСЬКИХ живуть удвох. Виростили трьох дітей.

Валерій та Віра Каменських з призом від «Весті»

— Дівчата мої в Нідерландах. Дві дочки та внучка. Виїхали на початку великої війни.

Старшій Свєті там двічі оперували нирки. Безплатно, бо зразу оформлюють медичне страхування.

Дочки і працюють там. Прибирають туристичні будиночки. І виплати  отримують.

Віра Каменських з села Лебедянка Пензенської області. Чоловік Валерій  з Нитви Пермської області. Це Урал.

— Училась на будівельника. Валерій військовий, у 1977-му направили в Гончарівське. Свєті було п’ять років. У Гончарівському народився Саша. А Марина — у 80-му.

Після Чорнобильської аварії нас переселили в Чернігів. Бо багато радіації набралися. Чоловіка посилали на ліквідацію. У Чернігові оцю чотирикімнатну квартиру дали.

Діти літали на Кубу, на лікування. По три місяці. Ніякого блату в нас не було. Приїжджали кубинські лікарі, перебрали всі медичні картки і вибрали.

Завідувачка поліклініки обурювалася: «Я свого внука відправити не можу, а вони їдуть!»  Заздрісників багато було.

У Чернігові чоловіка не брали в льотні війська, де служив. Пішов на принцип і звільнився. Влаштувався на «Хімволокно».

— Я на будівництві, — каже Віра Каменських. — Маляром-штукатуром.

У Чернігові пішла на «ЗАЗ». На верстаті  для легковиків хрестовини виготовляла. Трудилась там 14 років.

— Були однією жінкою в цеху?

— Нас там навалюкою, — сміється. — Уся лінія жіноча, тільки чотири наладчики — чоловіки. Спочатку важко було, потім втягнулася.

Але отримала важку травму. Маю другу групу інвалідності.

Прийшла на другу зміну. А один верстат  на першій зламався. Слюсарі розібрали і деталі поставили на інший. Вони не повинні такого робити. Боковим зором помітила, наче птах летить. А мені та деталь, 70 кілограмів, — на голову. І нікого поряд.

Якось виповзла, уся в крові. Понесли на ношах у санчастину, потім в обласну лікарню. Добре, що рукою трохи прикрилась, а то б череп наскрізь пробило.

— Завод щось компенсував вам?

— Не те слово! — сміється. — Дивились, як на дурочку. За законом, я все життя там на легкій роботі могла залишатися. Але начальник цеху вирішив інакше.

Було скорочення. Я прийшла на роботу після лікарні. А охоронниця мені: «Пішли, ваші шафки перевіримо. Треба понятих». Усе зрозуміла,  віддала їй ключі і пішла.

Потім виявилося, що мені підкинули хрестовини. Щоб ніби вкрала. І звільнити.  Двері з тонкого металу. Їх можна було легко віджати і покласти, що хочеш.

Не стала нікому нічого пояснювати. Звільнилася за власним бажанням. Згодом охоронниця зізналася, що моя подруга Валя підкинула.

Син у війну тут був. Під бомбами їздив на «Хімволокно» по хліб. Нам возив, у Новий Білоус.  Технічну воду в каністрах — сюди. Усе своєю легковою машиною. Зі свого колодязя в Новому Білоусі набирав.

Якось стояла в черзі в «АТБ» на Чорновола. Саша під’їжджає: «Мамо, швидко! Хіба не чуєш, що летить?» Тільки сіли, почали вулицю бомбити.  Їдемо: то тут, то там лежать люди… Машину нашу побило, син  сам травмувався.

Молодша, Маринка, у лютому 2022-го повернулася додому з Еміратів. Питаю: «А чого ти приїхала?» «Мамо, війна починається». Яка війна? А вони там уже знали.

Сашко воював. У квітні 2022-го пішов добровольцем. Був у казармі в навчальному центрі в Десні, коли їх бомбили. Казав: «Витягаю хлопців… кругом димище! Живцем горять, кричать. І спробуй всіх витягти».

Кішку Пулю привіз з-під Слов’янська.  Там з ним ще і Порошенко за руку здоровкався.

Старший онук Ярослав отримав на цій війні поранення, контузію.

Сину 48 років. У мене друга група інвалідності , у батька перша. Він нам тут треба.

Борщ для Насті
«Весть» Віра Василівна почала виписувати після вторгнення. Читає собі і чоловіку. Усе підряд, крім програми. Бо телевізор вмикає тільки для фону.
— Ми зараз з дідом пазли збираємо, — хвалиться. — Йому моторику рук розробляти треба. Дівчата порадили. На 380-500 деталей. І мені цікаво. Три зібрали, а четвертий — ну ніяк! Днів чотири мучимося. Краще брати дорожчі.
Я зарядку роблю щоранку, — хвалиться Віра Василівна. — Лежачи, потім стоячи.
— І маєте гарний вигляд! Віро Василівно, у вас прізвище, як у відомої співачки. Не підколюють вас? «Пиришки-пупиришки» кричать?
— Був один лікар. Коли приходжу інвалідність переоформлювати, завжди жартує: «Каменських! Коли до своєї дочки Насті поїдеш? Чого вона в тебе гола ходить? Телефонуй, нехай одягає щось».
Віра Каменських взяла учать в акції «Смикни удачу за хвіст». І виграла велику металеву каструлю.
— Тепер і Настю Каменських у гості на борщ запросити можна!

* * *

Другий приз, 500 гривень, від газети отримує Марина Ковальчук з Корюківки. Марино Володимирівно, зателефонуйте до редакції і повідомте, як вам переслати виграш. Або заїдьте за ним особисто.

А наша акція «Смикни удачу за хвіст» набирає обертів.

Щоб взяти участь, треба передплатити газету «Весть». На шість місяців, з липня по грудень 2025 року включно.

Абонемент (фото квитанції, скан або в електронному вигляді) зразу надсилайте на адресу редакції: Чернігів, вул. Преображенська 12.

Електронна адреса: vest.gazet@gmail.com.

Не забувайте вказати свій номер телефону. Щоб ми могли з вами швидко зв’язатися і повідомити про виграш.

Привеземо подарунок і вручимо особисто.

Удачі й перемоги!

Олена ГОБАНОВА. Фото авторки