Художниця Ірина Бірюкова: «Здається, я й народилася з пензлями»

Ірина Бірюкова працює в укритті чернігівської школи №13

Останні штрихи

Ми в підвалі чернігівської школи №13. Тут завершальна стадія ремонту. Укриття майже готове. Ірина БІРЮКОВА робить його розпис.

Наносить на стіни укриття геометричні фігури: трикутники, кола, хвилі. Уже є написи зі стрілками, цифрами. Кольори — помаранчевий, чорний, сірий.

Фарба майже без запаху.

 — Це не художня фарба. Швидко сохне, абсолютно не мажеться. Яку мені видали, такою і працюю, —  підмальовує помаранчеві трикутники Ірина. На блакитно-сірому фоні. Стіна шорстка, трохи розмазалися. Але кілька штришків — і вже вони рівнесенькі, як треба.

В укритті чисто і пусто. Ірина любить працювати сама, коли будівельники вже пішли.

На підлозі — художній реквізит. Паперові лекала, маркери, пензлі, банки з фарбою, ганчірки, скотчі, валики.

— Такі мої аматорські пристрої для роботи, — Ірина бере двоскладну драбину і несе в інший кінець зали.

 Збирається малювати на стіні кола. Бере дерев’яний циркуль.

— Я придумала пристрій спеціально для цієї роботи. Отут вставляється маркер з фарбою. Під центр кладу отаку прокладку, щоб не залишав дірок. Розробка моя. Замовила знайомому, він зробив.

На помаранчевій стіні вже є розмітка. Малюватиме чорним.

Самі подзвонили і запросили

— Чому саме ви розмальовуєте тут стіни? Був конкурс? Чи на запрошення?

— Я розписала стіни в дитячому садочку №75 на Масанах. Там був ремонт.

У той садочок ходить моя внучка. Я запропонувала і намалювала безплатно діткам.

Тоді приїжджав Василь Білогура, начальник міського відділу освіти, з колегами. Побачили мій живопис, дуже сподобалося. Взяли мій номер телефону в завідувачки. І запропонували розписати сховища у двох чернігівських школах: 19-й і 13-й. Де саме ремонт.

Я погодилась.  Було цікаво. З геометричним розписом я стикнулася вперше.

Взагалі-то я малюю квіти, пейзажі. Може, іноді абстракціонізм присутній.

Один дизайн на всі школи України

Спочатку запросили розмалювати сховище школи №19. Тижнів два-три пішло на виконання. Там треба було доробити терміново. Уже хтось почав розписувати, щось довелося переробляти. А переробляти гірше, ніж робити з початку. Я покинула всі свої замовлення, робила тільки укриття. Увесь день проводила в школі.

— Що це за тематика? Хто придумав стиль розпису?

— Не я. Моя справа — виконати. Централізовано розроблявся дизайн для кожної школи в Україні. Витриманий у такому от геометричному стилі. Відрізняється тільки колір для різних областей.

Готові шаблони мені надали. Їх треба було взяти за основу. Спочатку вивчала орнамент, елементи малюнка. Сніжинка — логотип. Трикутники, хвилі. Багато часу займають написи. Дивилася через відеопроєктор, як це все виглядатиме на стіні.

Але через проєктор перемалювати неможливо, — це геометрія, а не квіточки. Якесь викривлення, невелика неточність — і вже цілісність малюнка порушена. Мало того, треба адаптувати під малюнок особливості стіни: розетки, вигини.

Я сама купую фарби, матеріали. Кошти повертають за чеками.

У Києві — офіс, який займається цими ремонтами. Спілкуюсь напряму з ними. Кошторис вони складають. А за роботу розраховуються підрядники. Адже розпис входить у кошторис ремонту.

Удень тут ще працюють маляри, електрики.

Ірина зафарбовує кола чорним спеціальним маркером для стін. Періодично злазить з драбини і стукає ним об аркуш паперу на підлозі — накачує рідку фарбу в помпу, що при стрижні.

— Зараз ваша діяльність схожа на малярську: носите драбину, вигадуєте конструкції для роботи.

— Нічого незвичного. Конструкцію довелося придумувати, бо без неї ніяк.

Ірина біжить до наступної зали. Робить заміри.

Укриття майже готове. Уже працюють теплі туалети. Тут, у сховищі, можна буде продовжувати заняття, перервані повітряною тривогою.

Ремонт школи проходить за підтримки швейцарсько-українського проєкту DECIDE.

Художниця, учителька, спортсменка…

Ірина вчилася на кафедрі початкової освіти та образотворчого мистецтва в чернігівському педінституті.

— У Василя Михайлюка. Це в нього була перша група, коли відкрилася кафедра образотворчого мистецтва в інституті.

Ще студенткою вела малювання в чернігівській школі №22.

І була тренеркою в школі художньої гімнастики. Ірина — кандидатка в майстри спорту з цього виду.

— Після закінчення два роки працювала вчителькою початкових класів. Зрозуміла — не моє.  Пішла в дитячий садочок. Штатного вчителя малювання в садочку немає. Тому займалася з дітками фізкультурою. А розмальовувала, звичайно, увесь садок.

…І перукарка

— Коли працювала в садочку, це були 90-ті. Зарплату по пів року не платили. І я вирішила піти з професії. Закінчила перукарські курси. Стригти, робити зачіски вміла і до того. Спочатку перукаркою працювала в «Алькасарі» на Масанах.

Перукарня «Голубка» — моя. Це була звичайна квартира. Виводила її з житлового фонду. Ходила з паперами дев’ять місяців. Як дитину виносила. Потім набрала колектив на роботу, навчила. Перукарня працює з 2006 року.

Тепер уже здала її в оренду, щоб займатися улюбленою справою. Залишилось кілька постійних клієнтів, які не хочуть мене ніяк відпустити.

А загалом уже можу собі дозволити займатися суто творчістю. Відкрила артстудію «Артдворик». Вчу дітей малювати. За своєю програмою. Мені дуже подобається працювати з дітьми.

Малювала з дитинства. Здається, я й народилася з пензлями.

— Тоді й стіни розписувати почали?

— Ми з батьком робили стенди в мою школу №27, коли я там навчалася. Оформлювали, розмальовували. Тато не був професійним художником. Але в нього був талант. Сам робив чеканку, ескізи. Розписував двері, і я теж робила вітражні малюнки. Мистецтво було присутнє в моєму житті завжди, лише обставини були різними. Сьогодні я повернулася до нього повністю.

Олена ГОБАНОВА. Фото авторки

Підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу