«Доки я тут, у мене є ниточка з Бахмутом», — очільниця осередку для чернігівських бахмутян
Головна » Місто » «Доки я тут, у мене є ниточка з Бахмутом», — очільниця осередку для чернігівських бахмутян
7.11.2024 | Місто
Зліва направо: Анна Голубцова надає допомогу в Бахмуті
Анна ГОЛУБЦОВА — голова осередку підтримки бахмутян «З Бахмутом у серці. Чернігів», які переїхали сюди через повномасштабну війну. За рішенням сесії міська рада виділила їм приміщення у вересні 2023 року в будинку культури на Шерстянці. В осередку проводять консультації спеціалісти бахмутського ЦНАПу, Пенсійного фонду, надають гуманітарну допомогу, пропонують психологічну підтримку.
— Іноді звертаються переселенці з Маріуполя, Покровська, — уточнює Анна Голубцова. — Намагаємося підтримати і їх.
Керівниця впевнена, що потрібен єдиний центр для всіх переселенців: зі Сходу, Півдня, нашої Півночі, які перебралися до Чернігова.
— Зараз ми в стадії ремонту, — каже Анна Голубцова. — Після ремонту відкриємо центр інтеграції. Будемо обслуговувати не лише бахмутян, а й внутрішньо переміщених осіб з усіх регіонів. Разом легше пережити біду. Уже зараз запрошуємо пенсіонерів, проводимо майстер-класи для дітей.
А ще в нас є жіночий клуб «Пліткарка». Збираємось раз на тиждень. Приносимо смаколики. Чаюємо. Приходять 10-12 жінок. Робимо пікніки на свіжому повітрі. І чернігівки приєдналися. Їздимо на екскурсії по Чернігівщині. Аби вдома не сидіти.
Для бахмутян раз на три місяці є продуктові пакети. Іноді бувають засоби гігієни. Працює «Соціальна шафа». Привозять вживані речі, що збирають благодійні фонди. А БО БФ «Рокада» надала навіть нові брендові речі.
Можливо, гуманітарна допомога скоро закінчиться. Спілкуючись із представниками міжнародних фондів, розумію, що вони починають втілювати нові програми, щоб стабілізувати, покращити рівень життя. Наприклад, вчительці купити ноутбук, аби вона могла дистанційно працювати, заробляти гроші. Або дають кошти на грантові програми для відкриття бізнесу.
Анна Голубцова в Чернігів приїхала в квітні минулого року. У Бахмуті прожила рік після повномасштабного вторгнення.
— Через тиждень після евакуації в Бахмут зайшли вагнерівці. Наші хлопці спеціально підірвали приміщення міської ради, аби вагнерівцям не було куди вішати свій прапор. Деякі обурювалися. Міста немає, навіщо вам та міська рада? Кричали, зроблять Артемівську міську раду. Де? У бетонному смітті? У Бахмуті нікого не лишилося. Окупанти робили зачистку. У порожні будинки кидали гранати. Якщо хтось був, примусово забирали. Є знайомі, які перейшли на той бік. Але випадків, щоб гарно влаштувалися, не чула.
Мою родину врятувала згуртованість. Кожен ранок була кава, на якій обговорювали, хто чим займатиметься, куди їде. Збирали воду з калюжі. Комунальна «похоронка» працювала майже до останнього. Але не справлялися. І в лютому 2023 це вже стало неможливо. Прильоти були кожну хвилину. Тіла могли лежати тиждень.
Новий 2023 рік в Бахмуті святкували, як ніколи. О шостій вечора встановили торгівельний намет. Усередині розвісили гірлянди на батарейках. Ялинку поставили. Розійшлися о десятій вечора. О дванадцятій ночі вийшла на гору. Місто палає. І цей жах не закінчується. Холодно, мокро, вибухи.
Після евакуації мені потрібен був психолог. До цього в нього не вірила. На собі зрозуміла — дієво. Раніше постійно плакала. Зараз свій стан порівнюю з тими людьми, які до нас приходять, — продовжує Анна Голубцова. — За рік у Чернігові трохи відійшла, відновила заняття онлайн. Викладаю спів.
У Бахмуті був схожий пункт підтримки. Займалася гуманітарною допомогою, допомагала з евакуацією. Запросили в Київ на форум «Фортеця Бахмут». Олексій Рева, начальник Бахмутської міської військової адміністрації, мені сказав: «Розслабилася? Відпочила? Тепер працювати!» Почала спілкуватися з колегами, які відкривали бахмутські осередки в Києві, Дніпрі. Написала лист до Чернігівради. Фонд комунального майна допоміг вибрати приміщення.
Не планувала культурної роботи. Вважала, що найголовніше — надавати психологічну допомогу і роздати гуманітарку. Та коли прийшла нова керівниця будинку культури Галина Петрова, з нею почали розвивати і культурне життя.
Я не думаю про матеріальне, бо за душею нема нічого.
Коли скасували виплати, по дві тисячі гривень, було важко. Цими грошима перекривали оренду житла. Чуємо: «За рік повинні інтегруватися в громаду». А заробляти більше не стали.
Коли питають про будинок, кажу — нема міста. Житловий фонд офіційно знищеним не визнали. Повинні зайти комісії. Поки зробити цього не можуть, бо Бахмут окупований. Уже є проєкт «Сталева мрія». Його презентували всім бахмутянам. Розроблений план нового мікрорайону в Бахмуті. За цим проєктом перші жителі зможуть заїхати в Бахмут через 3,5 роки після деокупації. Емоції бахмутян різняться. Хтось не хоче повертатися і жити на могилах.
Деякі речі не можемо реалізувати, — говорить про проблеми осередку. — Наприклад, людині з інвалідністю потрібна електропіч. А коштів нема. Бо місто Бахмут не має доходу. Велика потреба в підгузках для дорослих. Співпрацюємо з благодійними фондами. Постійно десь щось просимо.
Працюю в осередку на мінімальну зарплату. Але доки я тут, у мене є ниточка з Бахмутом.
Коли приїхали в Чернігів, будинок орендували. За вісім тисяч гривень на місяць. Друзі знайшли інше житло, безплатне. Платимо тільки за комунальні.
* * *
З Бахмута Донецької області в Чернігові 360 переселенців, більшість із них — жінки. У міському пологовому народилося вже вісім бахмутських діточок.