Для військ з металевими кінцівками

1. Нога з принтом

Богдан відкриває задні дверцята своєї легкової машини, бере 3D-принтер. В іншій руці — дві котушки з пластиком. Він називається філамент. Пластик для друку. Розповідає, що працюють по двох напрямках: для військових, які на фронті, і для ветеранів. Між своїми вони називають себе ампутантами. Не всі звикли до протезу, штани з двома довгими холошами. Вітер дме, обдуває протез, його помітно. Цивільні по-різному реагують.

— Не скажу, що прямо всім військовим, але деяким дискомфортно, — пояснює Богдан Середа, встановлюючи принтер. — Казали: «Було б класно, якби на протез придумали накладку, що мала б форму ноги». З протезами хлопці тепер на все життя. Це може бути і рука.

Олександр АНТИБИШ показує накладку з різнокольоровим принтом:

— Модель презентаційна, показова. На ній є кріплення. Вклеєні гвинти зверху і знизу. В протезах є пази, йдуть від виробників. Запросили Євгена Смагу та Юрія Вєткіна, ветеранів. Поміряли. Підказали недоліки. Ми виправляємо. Накладку друкуємо нову.

Якого кольору пластик, такого і накладка. В основному, вони чорні. Поверху наносять аквапринт. Це така собі плівка, може бути будь-який малюнок. Можливо, у військового на втраченій нозі було татуювання. Влітку, коли вдягають шорти, візуально нога виглядає значно краще, якщо в кольорі — стильно.

— Першу накладку зробили на технічній базі університету «Чернігівська політехніка». У них є сканер, що сканує вцілілу кінцівку. Для зразка. Хочемо, аби такий був і на базі нашої організації. Коштує 35 тисяч гривень. Відкрили збір, зібрали 22 тисячі, — продовжує Олександр.

У протезів різний об’єм, конфігурація, кріплення. Кожен принтер має площу друку. Той, з яким працює Богдан Середа — 220х220х250 міліметрів. На ньому можна надрукувати накладку висотою не вище 25 сантиметрів. А треба 32 сантиметри. Можна робити з декількох частин і склеювати. Але технічно це не дуже правильно. Може бути видний шов. Тому є принтер, що може віддрукувати «ногу» 35 сантиметрів висотою.

36-річний Богдан СЕРЕДА, чернігівець, співвласник будівельної компанії, навчився друкувати на 3D-принтері ще до війни.

— Є запит, — каже Богдан. — Назбирали на принтер. Конкретно ця модель коштує близько 25 тисяч гривень. Китайський. Першим купили взимку за свої гроші. Замовляли частинами, самі збирали. Зараз чотири принтери на балансі.

Середа співробітничає, як волонтер, у вільний час з чернігівською ГО «Повернемо свою історію». Її заснували 51-річний Олександр Тищенко, підприємець, 42-річний Олександр Бєльський, тренер дитячої збірної України з настільного тенісу та 35-річний Олександр Антибиш, військовослужбовець. Вирішили, що друкуватимуть на 3D-принтері корисне для ветеранів і для фронту: накладки (тубуси) на протези, лоадери для автоматів та «морозиво» і «цукерки» — деталі для дронів, щоб кріпити вибухівку. І летять «цукерки» ворогу.

Зліва направо: 3-D принтер, Богдан Середа та Олександр Антибиш. В руках у Богдана лоадери, в руках у Олесандра накладка на протез, що імітує форму ноги

2. «В розеточку увімкнув, тумблерок натис»

Лоадер (заряджач патронів) кріплять до автомату. Він полегшує та прискорює зарядку магазину. Вручну патрон треба «підганяти» пальцем. В лоадері є спеціальна клавіша, що подає в магазин. А в бойових умовах час зберігає життя.

Трикілограмова бобіна пластику коштує півтори тисячі гривень. Враховуючи брак, йде 100 грамів філаменту на один лоадер. Не рахуючи пружини, гвинтики. Пластик замовляють наперед, аби не залишитися без матеріалу.

— В розеточку увімкнув, тумблерок натис. А далі працює технічна освіта, — встановлює принтер на стіл Богдан. Ставить котушку з чорною пластиковою ниткою товщиною з міліметр. Просовує пінцетом в «голівку» принтера. Працюють моторчики і все, що є в 3D-принтері. Нитка нагрівається. Друкуємо частину лоадера – курок.

Олександр Антибиш каже:

— Сьогодні будемо передавати торбу лоадерів, 100 штук, для шести бригад, — вмикає відео на телефоні, де військовий кріпить надруковану в Чернігові деталь до свого автомата. Як військовий знаю, патрони видають насипом. В паперових коробках, складені не ідеально. Взимку, в холод, або коли навколо вибухи, — заряджати зброю складно.

Звернулися волонтери з Кіровоградської області. Ця сотня поїде до них, а звідти на фронт. На сьогодні запит на 500 штук, надрукували і передали вже 300.

Лоадер складається з трьох частин. В інтернеті, у відкритому доступі, вони є. На першій моделі, що надрукував Богдан, фіксатор був з поворотним механізмом. Військові зі штурмової бригади попросили, щоб швидко знімався. Волонтери ГО, їх 15 чоловік, модернізували. І це вже проєкт, якого немає в інтернеті.

— Більше десятка замовлень відкинули, — продовжує Олександр. — Дзвонять такі, як ми, волонтери, з різних куточків країни. І просять дати 200 штук. А чи поїде той волонтер, чи передасть військовим, не відомо. Працюємо тільки адресно. Можливо, з часом розширимося.

Цей принтер стоїть вдома. Трохи шумний. Кулер гуде, як турбіна. Друкувати може цілодобово, але спати не дасть.

Богдан натискає на екран, що збоку принтера:

— В програму завантажили шаблони. Одночасно можна друкувати декілька деталей.

Принтер загудів. «Голова» починає їздити вперед-назад-вбік, на планшетці вимальовуються контури. Всі деталі до лоадеру принтер друкує за 2 години 40 хвилин. На накладку може піти доба безперервної роботи. Після друку треба почекати декілька хвилин, щоб підсохло.

Собівартість лоадеру виходить близько ста гривень. Якщо не враховувати власний час і електроенергію. На вихідні, або в будні вдома Богдан та Олександр завантажують вільні принтери. За два дні віддруковують 50-70 лоадерів. Буває, донатів на філамент не вистачає, купують за свої.

Допомагає Андрій КРАСІЧКОВ, підприємець, до повномасштабного вторгнення продавав пиломатеріали на Тайвань. Зараз придбав верстати і обробляє деревину в Чернігові, виготовляє столи.

— Скільки електроенергії їсть 3D-принтер?

— Ніхто не рахував, — сміються хлопці. — 350 ват. Два двигуни на осях Х та У, один на осі Z, нагріває по вертикалі. Мабуть, як домашній комп’ютер.

— Або як три половиною старі лампочки.

— Волонтери збирають кришечки від пластикових пляшок, ці кришки комусь реально треба?

— Це інший напрямок, ПЕТ-пластик. Є організації, що цим займаються. Для наших цілей треба інший пластик.

Андрій Красічков

3. «Є хлопці, у яких метал іде від паху. Виглядає так собі. Накладки — вирішення проблеми»

57-річний Юрій ВЄТКІН, чернігівець, втратив ліву ногу 5 березня 2022 року під час оборони міста.

— Ми з Євгеном Смагою — першопрохідці, продовжимо тестувати накладки. Подібні вже бачив у ампутантів. Їх пропонують в центрах, де виготовляють протези. За них треба платити. Задоволення не з дешевих. Протези бувають різні. Є як металеві палки. У декого протез від коліна. А є хлопці, у яких метал іде від паху. Виглядає так собі. Накладки — вирішення проблеми. Тим паче скоро літо. Вдягаєш шорти, дивишся на той метал… Накладку можна розфарбувати. «Набити» все, що хочеться. Набридло — перефарбував.

В Чернігові були змагання, декілька військових приїхали з такими накладками. Богдан з Сашею попросили подивитися, розібрали у одного  на молекули, — жартує. — Як кріпиться, як зроблена. Вони не на все життя. Тріскаються, ламаються.

У мене простіша конструкція протезу, у Жені Смаги, казали, складніша. Думаю, до початку «Ігор нескорених» встигнемо вдягти нові накладки, протестувати. Будемо рекламувати наших хлопців, що вони таке придумали, роблять. А ще ж можна на них і іншу рекламу друкувати, гроші заробляти, — знов жартує військовий. — На жаль, наші війська, з металевими кінцівками, тільки поповнюються.

Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки