15 березня Сергій Остапенко ховав дружину і доньку, наступного дня — сестру
Головна » Місто » 15 березня Сергій Остапенко ховав дружину і доньку, наступного дня — сестру
20.06.2024 | Місто
Майже 300 об’єктів критичної інфраструктури було зруйновано під час бойових дій на Чернігівщині. І жодна справа ще не дійшла до суду
⬤ Частина перша: водоканал
Сергій Остапенко
— Настя, донька, і Таня, моя дружина, загинули на місці, — каже 53-річний Сергій ОСТАПЕНКО, майстер КП «Чернігівводоканал». — Мені уламок влетів у коліно. Далі все пам’ятаю епізодами: як сів у свою автівку, поїхав до найближчого блокпосту. Викликали медиків. Мене нагодували ліками. Люду, сестру дружини, і тещу повезли в другу міську лікарню. О шостій ранку приїхали працівники водоканалу, керівництво. Потім поліцейські і машина, яка забрала моїх дівчат у морг.
Уже два роки Сергій живе сам. У нього є тільки кішка, 17-річна Ніса. Уся родина Остапенка загинула 14 березня 2022 року в приміщенні водонасосної станції №2 комунального підприємства «Чернігівводоканал». Того дня о п’ятій ранку російські винищувачі скинули на насосну ФАБи, потім обстрілювали артилерійськими снарядами.
«У них було пряме попадання»
16-річна Анастасія вчилася на другому курсі чернігівського юридичного коледжу. 48-річна Тетяна Остапенко їздила на заробітки в Польщу. 58-річна Людмила Кириленко, рідна сестра Тетяни Остапенко, працювала касиркою в «Полікомбанку». Теща, Катерина Никонівна, пенсіонерка. Сергій тоді працював слюсарем і бригадиром водоканалу.
— У перший день вторгнення вирішили чергувати на роботі доба через дві, щоб не зупиняти станцію. По два-три працівники. Запускали генератор, качали воду, щоб розвезти населенню, — згадує Остапенко. — 13 березня була моя зміна. Зі мною заступив 54-річний Анатолій Руденко, був електриком і моїм другом. І 54-річний Олег Скорина, він був охоронцем на прохідній.
Квартира Остапенків на Волковича (вулиця поблизу обласної лікарні). У Тетяни була паніка, боялася залишатися вдома сама з донькою Настею. Чернігів обстрілювали майже щодня, прилітало і на Волковича. Їздили із Сергієм, щоб триматися разом і було не так страшно.
— Два чергування сиділи зі мною на роботі. На третє загинули. Дружина тоді забрала матір і сестру, щоб помилися. Бо води в кранах у місті вже не було. Ми були на станції всю ніч, а на ранок почули гул винищувачів. Зазвичай літаки над нами шугали о 4.00-4.15.
Судячи по кількості вирв і вибухів, їх було два. Один стільки вибухівки не підніме. Першими скинули чотири бомби ФАБ-500 кілограмів. За ними чи шість, чи вісім ФАБ-250.
— Можливо, поряд стояли наші військові?
— На території водонасосної станції жодного військового чи техніки не було, — запевняє чоловік. — Тільки працівники водоканалу. Над нами постійно літав дрон.
У момент вибуху родина спала в моєму кабінеті. Я сидів у сусідньому. Толя був у черговій. Як гупнуло, усі почали бігти коридором. Коридор у нас довгий — доки я за ними дошкрябався… У них було пряме попадання. Коли їхали в морг, подзвонили з лікарні, що Люда померла від втрати крові. Наступного дня, 16 березня, її ховали.
Тещі, Катерині Никонівні, побило уламками ногу. У неї була онкологія, померла через чотири місяці. За цей час рани так і не загоїлися. Я в неї запитував: «Як усе сталося?» Казала: «Прокинулися від сильного вибуху. У паніці бігли».
Анатолій Руденко й Олег Скорина під час авіанальоту померли на місці.
Через кілька годин почався артобстріл насосної станції. Уже й так зруйнованої бомбами. Від неї, фактично, нічого не залишилось.
— Уже після того, як російські війська відступили, мене викликали до прокуратури, — продовжує Сергій. — Брали свідчення. Розповідав, що і як сталося. Прокурори пояснювали, що поки нікому не можуть пред’явити обвинувачення, встановлюють причетних.
У квартирі на Волковича так і не живу, законсервована. Раз на місяць забираю квитанцію за комунальні. З дружиною перед війною почали робити ремонт. Розібрали кухню, коридор. Клей, який закупили, засох. Руки не доходять викинути. Переїхав у тещин дім, на Нову Подусівку (мікрорайон Чернігова).
«Станція забезпечувала водою 30 відсотків населення міста»
— У першу чергу російські війська знищували об’єкти водоканалу і Чернігівську ТЕЦ, об’єкти критичної інфраструктури. Щоб у місті виникла паніка, — впевнений 49-річний Сергій МАЛЯВКО, керівник комунального підприємства «Чернігівводоканал». — Щоб, можливо, мешканці міста тиснули на владу, військових, аби ті не чинили спротив. Частково паніка розпочалася.
Розташування цих об’єктів добре відоме. Будувалися в радянські часи. Інформація, що найбільша водонасосна станція Чернігова на Старій Подусівці, була в загальному доступі.
Станція забезпечувала водою 30 відсотків населення міста. Після таких руйнувань не працює і зараз. Відновлення коштує близько двох мільярдів гривень. Також обстріли росіян пошкодили насосну станцію в районі гіпермаркету «Епіцентр». Забезпечувала Чернігів на 20 відсотків. Розбита будівля, резервуари. Потребує реконструкції. Коштуватиме це близько шести мільйонів гривень. Грошей немає. Надія на міжнародних донорів.
Були прильоти по каналізаційній станції в центрі міста. Раніше працювала в автоматичному режимі, зараз перевели на ручний. Реконструкція потребує близько 150-170 мільйонів гривень. Самостійно місто не відновить. Критична ситуація з очисними спорудами Чернігова. Це теж наслідки бомбардувань.
⬤ Частина друга: котельні
Бомби та обстріли зі ствольної артилерії, реактивних систем залпового вогню
Чернігівська ТЕЦ — єдине в місті підприємство, що генерує й електричну, і теплову енергію. Забезпечує теплом і гарячою водою 598 багатоквартирних будинків у місті. За словами Олексія Супруна, керівника відділу безпеки Чернігівської ТЕЦ, перші обстріли підприємства були вже 28 лютого 2022 року. Мінометні, ракетні. Скидали авіабомби. Вирви — глибиною в чотири метри. Були зруйновані: вузол хімічної підготовки води, центральна щитова, ділянки теплових магістральних мереж та вузол подачі вугілля, через що ТЕЦ тепер може працювати лише на газу.
Було пряме попадання в головний трансформатор ТЕЦ. 56-річний Віктор Геращенко, заступник мера Чернігова, підрахував, що на відновлення потрібно 803 мільйони гривень.
За словами 46-річного Олексія Щербини, голови правління АТ «Облтеплокомуненерго» («ОТКЕ»), на балансі підприємства 40 котелень. 38 з них прицільно обстріляли. Котельня, що давала тепло в дев’ять багатоквартирних будинків, була повністю знищена.
⬤ Частина третя: міст
Один з прольотів упав у річку
Міст через Десну російські війська знищили 23 березня 2022 року, скинувши бомби з літака. Так вони перекрили прямий шлях до столиці. «Нова реальність для Чернігова. Автомобільного мосту через Десну в напрямку Києва після нічного авіанальоту російських нацистиків більше нема. Нічого, щось придумаємо!» — написав тоді 39-річний Олександр Ломако, секретар міської ради.
Схожих ситуацій на півночі України декілька. Або ЗСУ, або окупаційні російські війська підривали мости, вирішуючи таким чином ті чи інші воєнні задачі. І замість старих переправ після звільнення працювали або понтони, або інші тимчасові конструкції.
На Десні невдовзі після деокупації у 2022 році встановили понтонний міст — тимчасову плавучу конструкцію без опор. Час від часу машини злітали з нього у воду. Найжахливіший випадок трапився 22 січня 2023 року. Оксана Шинкаренко їхала в Чернігів до батьків, була за кермом автівки Opel. Авто впало в річку, загинула вона і двоє синів. Вижив лише її чоловік, 41-річний електрик Василь Шинкаренко, який зміг вибратись з машини. Через півроку тут відкрили тимчасовий міст.
— Мости на дорогах, важливих для держави, будують з перспективою на 100 років, — пояснює 31-річна Аліна КОЛОМІЄЦЬ, речниця Служби відновлення та інфраструктури в Чернігівській області. — Тому новий автомобільний міст через Десну на трасі Київ – Чернігів має чотири смуги руху, що забезпечує більшу пропускну здатність, розраховану на те, що кількість автомобілів зростатиме в майбутньому. Будує переправу одна з найбільших в Україні «Група компаній «Автострада» 40-річного Максима Шкіля. Вартість мосту 4,6 мільярда гривень. Вони мають закінчити всі роботи до 31 грудня 2024 року. Зараз новий міст готовий приблизно на 60 відсотків.
Кримінальні провадження розпочаті за статтею 438 «Порушення законів та звичаїв війни»
32-річний Кирило ПУГАЧОВ, прокурор-начальник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Чернігівської обласної прокуратури. Відділ створений у вересні 2022 року.
Він розповів, що Чернігівська обласна прокуратура здійснює процесуальне керівництво за розслідуванням, зокрема, фактів знищення та пошкодження об’єктів критичної інфраструктури. Кримінальні провадження відкриті за статтею 438 «Порушення законів та звичаїв війни».
Відносно руйнування насосної станції водоканалу — за частиною 2 цієї ж статті «Порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством». Слідчі дії, огляд приміщення проведено. Сукупність доказів підтверджує — це цивільний об’єкт критичної інфраструктури.
Проведені процесуальні дії щодо обстрілів ТЕЦ: обстеження (огляд), вилучення уламків від снарядів.
— Обстріли, безумовно, спричинили шкоду цивільним об’єктам. Погіршили життєдіяльність мирного населення, а не військових, — каже Кирило Пугачов. — Це порушення норм міжнародного гуманітарного права.
Кирило Пугачов
Загалом на території області пошкоджено більше 300 об’єктів критичної інфраструктури: лінії електропередач, водогони, газогони, котельні. Це значний обсяг проведених слідчих та процесуальних дій, сотні томів кримінальних справ.
Слідство ще й досі встановлює підрозділи, причетні до знищення цих об’єктів. Найбільші авіаудари були нанесені з метою залякування цивільного населення.
— Чому складно пред’являти звинувачення?
— Через велику кількість підрозділів, що знаходилися навколо Чернігова. Це ускладнює процес ідентифікації. Чернігів більше місяця обстрілювали, бомбардували. Виїхати на місце обстрілів було складно, через можливі повторні прильоти.
Розслідуємо також окреме провадження за фактом ведення агресивних бойових дій. Цей злочин вчинено вищими командирами відповідних бригад армії рф.
— Командири слідством встановлені?
— Вони нам відомі. Але поки що розголошувати їх імена та прізвища не можемо. Додатково встановлюємо командирів нижчого рівня: бригад, полків, батальйонно-тактичних груп, інших підрозділів. Командний склад майже всіх бригад знаємо. Але встановити, хто конкретно віддавав наказ, військового, який натискав на кнопку установки, з якої вівся обстріл, важко.
Але все можливо. На Чернігівщині росіяни залишили менше документів, інших доказів щодо прямої причетності до обстрілів, ніж, скажімо, на Харківщині.
Дотепер ми знаходимо документи в місцях, де базувалися військовослужбовці рф. Пакувальні листи, ящики з-під снарядів. Вивчаємо, аналізуємо. Ідемо по ланцюжку.
— Насосна станція була зруйнована не тільки снарядами, але і бомбардуванням з літаків. Пілотів вирахувати легше?
— Повітряний простір був повністю зайнятий росіянами. Наші військові тоді не могли повністю контролювати небо. Якщо ми мали інформацію, що це був конкретний підрозділ, відповідно до російської військової доктрини щодо використання авіації, є чітка процедура, хто кому віддає накази. Розуміємо, хто надає накази конкретній ескадрильї.
Чернігів бомбардували різні підрозділи. З різних аеродромів. І з території росії, і з білорусі до нас залітали літаки. Удари, як правило, наносили вночі. Тут теж є складності: який літак, якого підрозділу здійснював авіаналіт. Маємо інформацію від органів нашого військового управління, повітряного командування. Але який конкретно літак скинув бомбу на той чи інший об’єкт інфраструктури, з’ясовуємо. Звичайно, їх було набагато менше, ніж артилерійських підрозділів.
Зі злочинами, що були при контакті потерпілих чи свідків з росіянами, є більше можливостей встановити особу злочинця. Особливо, коли відбувається катування, незаконне утримання, факти навмисного вбивства цивільних осіб російським солдатом. У такому випадку є особа, яка могла запам’ятати військового, можна провести слідчі дії, впізнання та ідентифікацію конкретного росіянина.
— Прокуратура комусь вручила підозру щодо руйнування критичної інфраструктури? Чи можна вручити підозру командуванню 41-ї армії за ці злочини?
— Повідомлено про підозру двом танкістам з цієї армії (командиру танка та іншому військовому) за фактом обстрілу багатоповерхівки на вул. Рапопорта в Чернігові. І вже є вирок суду. До речі, одного з них судили очно, і він встиг до обміну посидіти в українській установі виконання покарань. Щодо об’єктів критичної інфраструктури — це дуже кропіткий процес. Необхідно «побудувати» ланцюжок, хто кому віддав накази, як їх виконував, у конкретному встановленому підрозділі. Тому робота триває.
За досвідом Югославії, основна маса вироків — за конкретні злочини: насильство, катування, вбивство. Знайти обвинуваченого, причетного до «дистанційних» злочинів, тобто тих, де виконавець лише натискає на кнопку установки чи літака, складніше.
Прокурор каже, що відповідно до норм міжнародно-гуманітарного права, будь-яке нанесення ударів по цивільній інфраструктурі, якщо це не несе за собою військову перевагу, заборонено.
— І якщо ми вийдемо на міжнародний рівень, у міжнародні суди, перше питання буде: ким цей об’єкт використовувався? — продовжує Пугачов. — Чи були там військові, а вже потім нанесення шкоди цивільному населенню і в яких масштабах. У світі не виникає сумнівів щодо відповідальності держави за причетність до цих злочинів. Усі розуміють, що росія відповідальна за пошкодження нашої інфраструктури. У матеріальному плані, якщо буде розроблений механізм відшкодування, кошти будуть стягувати з держави, а не з конкретного військового.
Юлія СЕМЕНЕЦЬ, фото авторки
Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створений у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.